Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри.
Я звичайно починаю проповідь від Божого слова, яке ми читаємо під час Літургії. А цієї неділі ми слухали уривок з 10 глави листа Апостола Павла до Римлян, та кінець 8-ої глави з Євангелії від Матея, де іде мова про оздоровлення двох біснуватих, і біси вигнані з цих двох бідних чоловіків попросили Ісуса увійти у стадо свиней, які вкинулися з кручі в море та потонули. Текст сам по собі важкий і є різниця в оповіданні між євангелістами Марком, Лукою і Матеєм. Це чудо Ісуса сталося у поганській країні.
Геразим - це поганське місто, яке належало до декаполю, приблизно 45 км від Генеразетьского моря. Греки і римляни жертвували свині своїм божкам. Tому ці тварини в очах Ізраїльтян уважалися нечистими створіннями, як нечистими вважались теж і погани.
Iсус має силу виганяти бісів. Біси визнають, що Iсус — це син Божий, і тим самим признають, що вони є нечистими духами, і просяться, щоб увійти у нечистих тварин.
A мешканці Герасиму не радіють з того, що ці два біснуваті стали здоровими і відзискали людську гідність, а, навпаки, просять, щоб Iсус відійшов від них, тому що мають економічні збитки. Загибель свиней сприймається як більше зло, ніж страждання біснуватих. I також сьогодні економічний фактор грає більшу роль ніж віра, істина, загальне добро. Зараз живемо у культурі пост правди. Задля мамони люди зрікаються віри і продають свою душу. Це Євангеліє запрошує до того, призадуматись над тим, які є наші пріоритети. Віра в Ісуса Христа чи інші життєві фактори верховодять нашими життєвими рішеннями.
У листі Апостола Павла до Римлян, тобто до Євреїв, що жили в Римі, Павло визнає, що його молитва, щоб ізраїльтяни, його брати по крові, усі спаслися... Більше цього, Апостол Павло був готовий навіть сам бути відлучений від Христа, тільки щоб спасти своїх братів по крові (Рим 9,3). І Отець Небесний послав свого Сина у світ, щоб шукав і спасав тих, що загинули (Пор. Лк 19,10). Ісус упродовж своєї місії на землі просто біжить там, де людина терпить фізично, психологічно і духовно. І до того він розуміє людські біди, бо спробував на собі те все, що належить людського буття на світі, дійшовши до останніх можливих границь.
А сьогодні у місті Тернополі Блаженніший Святослав урочисто проголошує празник Матері Божої Неустанної Помочі, і щороку цей празник наша Церква святкуватиме у першу неділю липня.
Маємо перед собою ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Сама по собі кожна справжня ікона – це віконце неба на землі. Перш за все ікона промовляє до нас. Ми її слухаємо, і на неї дивимося!
Богородиця на цій іконі дивиться просто на нас, не на Ісуса, не в небо, не на ангелів над головою. Дивиться на нас, ніби хоче сказати нам щось дуже важливе. Її очі здаються поважними та сумними, але привертають увагу. Марія, поважна, повна сили і гідності жінка, представлена на золотому тлі, який у середньовіччі був символом неба. Одягнена в темно-сині шати з зеленою підшивкою та в туніку червоного кольору.
Погляд Марії скерований на нас, але на руках вона тримає Ісуса. Ікони, виконані у візантійському обряді, звичайно не зображають Марії без Ісуса, за винятком Оранти, тобто молющої Богородиці, адже саме Ісус є центральним пунктом нашої віри. Ісус теж одягнений в царські шати.
Ісус не дивиться на нас, на Марію чи на Ангелів. Навіть тоді, коли Він притуляється до своєї Матері, погляд Його звернений в напрямку чогось, чого ми не бачимо, чогось, що спровокувало Його втекти до матері. Внаслідок цього, у Нього навіть злітає взуття з однієї ноги, а Він сам припадає до Матері, шукаючи в неї безпеки та любові.
Що ж могло так налякати Дитя – Сина Божого? Відповідь на наше запитання дають нам постаті, яких ми бачимо по обидвох боках Ісуса і Марії. Грецькі літери вказують що це архангели Гавриїл і Михаїл. Вони, замість того, щоб нести арфи і флейти слави, несуть знаряддя Христової смерті.
Ліворуч Михаїл тримає посудину, наповнену жовчі, яку воїни подали Ісусові на хресті, спис, що ним пробито Його серце і тростину з губкою.
Праворуч Гавриїл несе хрест і чотири цвяхи. Ісус бачить, яка доля чекає Його. Це терпіння і смерть. Хоча Він є Богом, проте не перестає бути також і людиною, тому лякається жахливого майбутнього. Ісус втікає до своєї Матері, у ній знаходить підтримку у страшній хвилі, і це повторить ще не раз впродовж усього свого життя, а також і в часі смерті. Марія не може забрати з Нього тягар, але може дати любов і потіху.
Отож чому Марія так уважно дивиться на нас, замість того щоб дивитися на свою Дитину, яка потребує допомоги. ЇЇ погляд запрошує нас до того, щоб ми відкрили для себе цей образ та біль, у ньому присутньому. ЇЇ погляд говорить нам, що ми запрошені так само втікати під її захист, як це зробив Ісус.
Руки Богородиці переплітаються із затисненими від страху рученятами Її Сина, проте залишаються відкритими, і тим самим запрошують нас теж покласти свої руки на її долоні. Те, що руки Ісуса є в руках Марії означає, що Ісус всі ласки засилає на людей через свою Матір.
Марія знає, що в нашому житті теж є багато небезпечних та сповнених страху моментів і, що ми потребуємо когось, в кого можемо знайти розраду в терпінні і тоді, коли нами опановує страх.
Ото ж сьогоднішнє Євангеліє запрошує нас розмірковувати життя не тільки в одному вимірі, звужуючи його тільки до економічного фактора, бо колись і сьогодні люди цього світу наче просять Ісуса, «щоб він відійшов з їхніх околиць» (Мт 8, 34). А Ісус тоді відійде! Він нас не насилує. А треба, щоб він залишився з нами!
А сьогоднішній Празник Матері Божої Неустанної Помочі запевняє нас, шо Богородиця дарує нам ту саму любов і потіху, яку дарує Ісусові. Вона радить не зволікати, а бігти до неї негайно, так як це робить Ісус.
Молимось, щоб Господь і Богородиця були завжди з нами!
+ Діонісій, Форлі, 1.07.2018