5-та неділя посту і паломництво Катехитів

Мр 10, 32-45;
Євр 9, 11-14

Всечесний отче Ігоре, Шановні Катехити, Преподобна Сестро Євсевіє, дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогодні з ласки Божої ми завершуємо катехитичний курс для Першої групи Катехитів в Італії. Приїхали з цієї нагоди з паломництвом до Помпейської Богородиці, щоб скласти подяку за цей дар.

Папа Франциск зазначив, що бути катехитом – це не лише «фах» чи «професія». Це – вимогливе завдання, оскільки провадить інших до зустрічі з Христом словом, життям і свідченням. Він додав, що для того, щоб саме так і було, необхідно завжди наново починати від Христа. «Це стосується усіх, в тому числі і мене, оскільки я також є катехитом», – сказав Папа. Своє повчання він сформулював навколо трьох пунктів: «бути близько біля Христа», «починати від Нього» і «йти з Ним без страху на окраїни».

«Першою річчю для учня є бути з Учителем, слухати Його і вчитись від Нього. Це і досі актуально, цей шлях триває все життя!... Зараз нехай кожен з вас запитає себе: як я переживаю це моє «буття» з Ісусом? Чи я маю час для того, щоб перебувати в Його присутності, в тиші, чи дозволяю Йому вести мене? Чи дозволяю, щоб Його вогонь розпалював моє серце? Якщо в нашому серці нема тепла Бога, Його любові, Його чуйності, то як ми, бідні грішники, можемо розпалювати серця інших?».

Другим елементом Папа назвав починати від Христа, тобто наслідувати Його в тому, щоб виходити на зустріч з іншими. Франциск сказав, що цей досвід є красивий і трохи парадоксальний, оскільки чим більше з’єднуємося з Ісусом, тим більше Він відкриває нас на інших людей, посилає нас до них. «Власне це і є правдивий динамізм любові, це – дія самого Бога!», – говорив він.

«Бог є у центрі, але завжди є даром з себе, відносинами, життям, яке передається… Такими можемо стати і ми, якщо витриваємо у єдності з Христом. Він дозволяє нам увійти в цю динаміку любові. Там, де є правдиве життя в Христі, є також відкритість на інших, є вихід від себе самих, щоб зустріти інших в ім’я Христа. Серце катехита постійно б’ється в цьому ритмі «систола-діастола»: з’єднання з Ісусом – зустріч з іншими. Скорочення – розслаблення. Якщо бракує якогось з цих двох рухів, серце перестає битись, катехити стають мертвими, - говорив Франциск. Отримує в дар керигму, і потім жертвує її в дар. Це сама природа керигми: це дар, що генерує місію, котрий завжди підштовхує вийти поза рамки себе. Святий Павло говорив: «Любов Христа спонукає нас», але це «спонукає» можна також перекласти як «є у нас». Так є: ця любов притягує і посилає, втягує нас і дає в дар іншим. Власне в цьому ритмі б’ється серце християнина, а особливо катехита. Запитаймо себе: чи моє серце б’ється в ритмі з’єднання з Христом і зустрічі з іншими? Чи підживлюються мої відносини з ним, але з тією метою, щоб нести Його іншим? Скажу вам одне: не розумію, як катехит може стати бездіяльним, власне без того руху. Не розумію».

Третій елемент: Бог не боїться. Він завжди іде далі, Бог не боїться окраїн. Бог завжди вірний, творчий, не є замкнутий, тому ніколи не є суворий. Він приймає нас, виходить нам на зустріч, розуміє нас. Щоб залишитися вірними, щоб бути творчими, треба вміти змінюватись. Щоб витривати в Бозі, треба вміти виходити, не можна цього боятись. Якщо катехитом опанує страх, він стає боягузом. Якщо катехит сидить собі спокійно, то він стає музейним експонатом. І таких є багато. Прошу вас, не треба більше жодних музейних статуй.

Питаю вас, катехитів: чи хтось з вас хоче бути боягузом, музейним експонатом чи стати безплідним? Хтось хоче цього? (У відповідь оклик: Ні) Точно ні? Це добре».

Папа Франциск сказав катехитам світу, що Ісус не каже їм: «Ідіть і давайте собі раду», але Він каже: «Я з вами!». Водночас він нагадав слова, які вже багаторазово раніше згадував, що замкнена Церква є хвора. Він закликав до більшої відкритості, довіри. Папа наголосив, що Христос завжди випереджає нас. Куди б ми не пішли, Він вже там на нас чекає.

Маємо вже 5-ту неділю посту. Великий піст завершується, а приближається Празник Воскресіння. А щоб дійти до воскресіння Ісусові ще треба перейти через важкі страждання.

Євангеліє від Марка, яке ми слухали на цій Божественній Літургії, говорить про подорож Ісуса зі своїми учнями до Єрусалима, де вже третій раз він пригадує про свої страсті, про смерть і воскресіння на третій день. Учні Ісуса цієї мови не розуміють, бо ще не навчились, що означає слідувати за Ісусом. Вони мислять по-людському. Хочуть сидіти праворуч чи ліворуч в його Царстві. Петро, навіть, каже, щоб Ісус пожалів себе (Мр 8, 33) і не йшов до Єрусалима. Коли йдеться про виконання якоїсь місії з любові до інших, второпність іде на друге місце. Мама, коли бачить дитину під загрозою не має часу бути обережною, відразу кидається її рятувати. І хто справді любить свою країну – не боїться іти на фронт. Християнські чесноти – це віра, надія, любов, а таки найбільша з них – любов.

Ісус посланий від Отця, щоб випробувати на собі всі людські болі та перемінити їх значення. Те все, що для людини є знаком прокляття преобразити на знак спасіння, і смерть довести до воскресіння. Саме так учням, що поверталися до Емаусу, Ісус сказав: «Хіба не треба Христові так страждати й увійти у свою славу?» (Лк 24,26). Ісус в Євангеліях звичайно говорить «якщо хочеш», а стосовно страждань стоїть слово «треба».

Учні Ісуса цієї мови Ісуса не розуміють. Вони думають про щось інше, чогось іншого шукають… Підходять до Ісуса два його учні – Яків та Йоан, – яких Ісус назвав «синами грому» (Мр 3,17). Вони хотіли спалити місто самарійське за те, що жителі не хотіли прийняти на ночівлю Ісуса з учнями (пор. Лк 9, 51-56). Ці два учні належали до руху зилотів, які боролися за незалежність Ізраїля від римської імперії, щось на подобу сучасних «бандерівців» чи «кіборгів», що заради спільної перемоги готові стояти на фронті до кінця. Вони просять Ісуса: «Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, а другий ліворуч від тебе у твоїй славі», а Ісус відповідає їм: «Не знаєте чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п´ю, і хреститись хрищенням, яким я хрещусь?» (Мр 10,37-38).

Ісус дає учням три відповіді:
Перше, щоб посісти місце у Божому Царстві треба перейти через терпіння. Але не треба шукати терпіння. Бог не посилає терпіння і не карає людину. Він сам себе покарав, щоб нас не карати! Страждання є в світі, бо належить до природи розвитку всього живого, але зокрема терпіння є наслідком гріха людини. Ані Ісус не шукав терпіння. Він, навпаки, прокажених очищав, сліпим відкривав очі, калік зціляв, бісів виганяв і мертвих воскрешав. Ісус старається спасти людину від страждань. Однак, щоб змінити значення терпіння, треба його прийняти, треба взяти на себе свій хрест та іти за Христом – треба єднатись з Христом. І тоді те, що є для нас знаком прокляття і нарікань, стає знаком спасіння.

Друга відповідь Ісуса для «синів грому» є та, що визначати учням місця у майбутньому царстві не належить йому, а Отцеві.

А третя відповідь, і то сама програма Ісуса – це служіння. Не влада і слава на зразок царів і вождів цього світу, а завдання учнів Ісуса взаємно себе любити і служити. «Хто з Вас хоче бути великим, хай буде вам слугою, і хто з вас хоче стати першим, хай буде рабом усіх», бо і «Син чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб послужити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр 10, 43-45).

«Сини грому» сперечаються з іншими учнями хто більший, хто перший. Вони бажають влади, слави, хочуть світитися перед іншими. Ці два сини зрозуміли науку Ісуса Христа пізніше. Вони все віддали заради Христа. Якова, як першого єпископа Єрусалима, вбив Ірод (Ді 12,29), а Йоан став євангелистом любові. Обидва учні, та й інші, крім Юди, зрозуміли, що замість слави і влади треба іти дорогою служіння, жертви і віддання себе, і на зразок Ісуса Христа проливати власну кров заради спасіння і відпущення гріхів.

Ми слухали листа Апостола Павла до Євреїв, що не «кров’ю козлів та телят, але власною кров’ю Ісус спасає світ, …. на служіння Богові живому» (Євр 9, 12.14).

Священство, яке установив Ісус Христос має бути готове проливати свою кров, і тіло своє ламати заради спасіння інших: «Це моє тіло, що за вас ламається… Це моя кров, що за вас проливається. Це слова Ісуса Христа, а також кожного священика, що хоче бути пастирем на подобу Ісуса Христа, і кожного християнина, бо завдяки Духу Святому, який сходить на нас, ми також стаємо тілом Христовим. Учень Ісуса не шукає собі привілеїв і заслуг, а готовий на всі можливі жертви заради любові до братів своїх. Це саме становить християнський авторитет: дух любові і служіння, смиренність і радість, послух і віддання себе аж до самої смерті. Не спасаємо себе болями, але любов’ю, яка може все перетерпіти, як це зробив сам Ісус Христос. Він Спаситель!

Дорогі Катехити, дорогі брати і сестри. Іти за Ісусом – це стати перед Ісусом на молитві. Він дивиться на нас, і ми покликані дивитися на нього, і вийти на зустріч, навіть на окраїни, і не боятися, хоча по дорозі зустрінемо хрест, проте це дорога до спасіння.

Це хід до воскресіння!

Помпейська Богородице, допоможи нам усім це зрозуміти!

+ Діонісій
Помпеї, 14.04.2019