Понеділок, 04 грудня 2017 16:49

Проповідь владики Діонісія з нагоди душпастирського візиту до м.Пезаро (3.12.2017)

Дорогі Брати і Сестри!

Вітаю усіх Вас з цим чудовим Марійським святом, на честь якого заснована ваша громада: Введенняу храм Пресвятої Богородиці.

 У Каноні Святого Письма не маємо жодної згадки про те, що святі Йоаким і Анна свою трирічну дівчинку посвятили на виховання і службу в Єрусалимському храмі. Свято Введення у храм Пресвятої Богородиці основане на церковному переданні, зокрема Протоєвангелії Якова. З нього дізнаємося, що батьки Пречистої Діви Марії, святі Йоаким і Анна, були бездітними і зробили обіцянку про те, що коли Господь дасть їм дитину, віддадуть її на службу Богові у храмі в Єрусалимі. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм дочку, i дали їй ім’я Марія. Коли дівчинці виповнилося 3 роки, її батьки Йоаким і Анна виконали свою обіцянку і привели її до Єрусалимського храму, віддали під опіку первосвященика Захарії, батька святого Івана Предтечі і Симеона, який за кілька років пізніше прийме у свої руки малого Ісуса, і скаже: «Нині можеш відпустити слугу твого, бо мої очі бачили твоє спасіння» (Лк 2,29-30).

Зважаючи на те, що це Свято основане тільки на Традиції, упродовж мого 45-літнього священичого служіння у день цього Празника я старався говорити проповідь на тему покликань до монашого життя, адже наша Церква присвятила цей Празник на молитву за покликання до богопосвяченого життя. І сьогодні ще більше треба звертати молитви за покликання, бо Церква сьогодні, зокрема в Європі, переживає страшну кризу покликань до богопосвяченого життя, зокрема до жіночих Згромаджень. Великі монастирі закриваються. Деякі Згромадження Сестер зовсім не мають покликань, навіть в Україні. Здається, що зараз молодь загубила дорогу до храму і до монастирів. Треба знову «Уведення»…

А тому, що і по наших спільнотах в Італії мало дітей і молоді у храмі, зосереджуся над духовним змістом храму і значення уведення до нього Діви Марії.

Єрусалимський храм – це найбільше сакральне місце для єврейської релігії. Для євреїв – це просто центр світу. Його збудував Соломон у 826 році перед приходом Ісуса Христа, а Набукодоносор, вавилонський цар повністю його зруйнував у 586 році. Його відбудова почалася після Вавивилонської неволі, але вже менших розмірів, яка завершилася в 515 році перед Христом. Цар Ірод постарався, щоб його збільшити. І до такого храму увійшла дівчинка Марія. Цей храм остаточно був зруйнований римлянами у 70 році нашої ери.

У первісному величавому Соломонському храмі у «святая святих» зберігався Кивот Завіту, в якому була Мойсеєва палиця і кам’яні таблиці декалогу (10 заповідей), манна та розцвіла палиця Арона. Однак, коли напав Набукодоносор на Єрусалим, Кивот Завіту зник із храму. Книга Макавеїв каже, що пророк Єремія заховав його у горі Синай (Пор 2Мак 2,4-8). Кивот Завіту збудований з дерева, упродовж віків можливо десь згорів, або хтось його викрав. І по сьогодні його не знайшли, незважаючи на те, що навколо нього кружляють різні легенди.

Але важливо саме те, що новий і справжній Кивот Завіту входить в Єрусалимський храм, збудований не з дерева, ані з дорогоцінного каміння. У молитовній тиші єрусалимського храму починається будова живого Кивоту Нового Завіту і стає дійсністю, коли Архангел Гавриїл з’являється Марії і каже: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою. Ось ти зачнеш у лоні, й вродиш сина, й даси йому ім’я Ісус»… А Марія відповідає: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму Слову». І від того моменту «Слово стає тілом і замешкує між нами, і ми славу його бачили – слави Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Йо 1.14) У лоні Марії встановляється Новий Завіт – вічний Кивот Завіту: Бог і людина єднаються на віки в Ісусі Христі. Його вже не треба ховати перед нападниками, він не згорить, і ніхто його не може викрасти, і міль його не знищить. З того моменту Єрусалимський храм перестає бути центром світу, і про це чітко говорить сам Ісус Христос, коли він відповідає жінці Самарянці: «Повір мені, жінко, час надходить, коли ані на цій горі, ані в Єрусалимі не будете поклонятись Отцеві… Та надійде час, - ба вже й тепер він, - що справжні поклонники Отцеві кланятимуться: у дусі та правді. А таких поклонників і шукає собі Отець» (Пор. Йо 4, 21-23).

Не має більше єдиного храму – центру світу. Богові можемо покланятися у базиліці св. Петра у Римі, і в маленькій українській церковці, що на римській площі «Мадонна дей Монті»; у храмах з великими куполами в Європі, і також у бідненькій каплиці в Африці, може покритій пальмовим листям. Можливо у такій бідненькій каплиці навіть краща атмосфера, духовна теплота і радість, у противагу тих замерзлих каменів величавих європейських катедральних соборів, які чим раз більше порожніють.

Апостол Павло навчає: «Хіба не знаєте, що ви храм Божий і що Дух Божий у вас пробуває?» (1 Кор 3, 16). «Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: „Я поселюся в них і серед них буду ходити, буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом”» (2 Кор 6, 16). «Та й самі ви, мов живе каміння, будуєтеся як духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа» (1Пт 2, 5). Отже, вхід від Єрусалимського храму переходить до храму серця людини. Але серце людини може бути закритим. Якщо відкрите, то Дух Святий може зайти до нього. Тому нам треба відкрити серце і просити, щоб Дух Божий зійшов на нас.

Проте спершу маємо увійти у храм як Марія і саме там відкрити своє серце Богові. Тому не можемо зблудити з дороги до храму. У храмі розпочинається підготовка до Нового Завіту. Треба увійти до нього, щоб послухати Слово Боже… і разом з іншими почувати себе Церквою – Божим народом, тілом Христовим.

У храмі ми збираємося на Божественну Літургію, де ми разом відчуваємо присутність Божу, де небо сходить на землю, а ми підносимося до неба; де вірні, під проводом священика, разом зі всіма ангелами і архангелами, та всіма святими, співають Богові: «Свят, свят, свят, Господь Саваот, повне небо і земля, слави твоєї». Тут продовжується, а не повторюється та сама жертва Ісуса Христа, в якій Він бере у свої руки хліб і каже: «Це моє тіло…»; бере чашу і каже: «Це моя кров, що за вас проливається… на відпущення гріхів…». Після чого ми просимо, щоб Дух Святий зійшов на нас, і на освячені дари, і перетворив нас Духом святим.., щоб і ми стали тілом, і кров’ю Христовою…, щоб Святе подавалося святим…

У храмі Божому ми знаходимося в новому вимірі існування - у таїнственному вимірі, де простір не є звичайним простором, а священним. Щоб до нього зайти, треба залишити на зовні всю «житейську печаль». Також час у храмі не є звичайним часом – а вже вічним «тепер»…

Входити у храм, це не обов’язок, а привілей. Це наша потреба, щоб долати нашу «житейську печаль», спалювати у вогні Божого милосердя наші гріхи і прогрішення. Без входу до храму людина не є справжньою людиною.

Марія нас запрошує, щоб зайти з нею до храму. У храмі Вона, як небесна Мама, відкриє нам ціле небо, безмежне сопричастя любові: у ньому Пресвята Трійця, ангели, і всі святі, і наші рідні, що у вірі спочили, а може ще потребують нашої молитовної згадки за них перед Богом. А головне - у храмі ми запрошені бути учасниками Христовою трапези…

Первісний Кивот Завіту, який перебував в Єрусалимському храмі внаслідок різних чужинських навал кудись запропастився. Проте з нами завжди є Новий Кивот Завіту – Богородиця, бо в її лоні здійснився новий і вічний завіт Бога з людиною на віки в Ісусі Христі через Духа Святого. Цей завіт не розірветься, його міль не зможе точити, не можливо його сховати, викрасти чи спалити. Цей новий завіт - сам Ісус Христос. Хто увірить у нього, той спасеться.

І на сам кінець я бажав би в черговий раз запросити наших дівчат і хлопців знайти дорогу до храму. Щоб вони на зразок Богородиці себе посвятили на служіння Богові і Народу. Щоб вони змогли звіщати своїм життям майбутнє Царство і силу Святого Духа, «йдучи по всьому світу і проповідуючи Євангелію всякому творінню» (Мр 16,15).

Марія нас запрошує! Ввійдімо з нею до храму!

+ Діонісій, Пезаро, 3.12.2017

Прочитано 225 разів