Середа, 03 січня 2018 15:44

Проповідь владики Діонісія Ляховича 1 січня 2018 року в головному домі отців-василіян у Римі

Христос Рождається!

Вітаємо всіх вас з Новим роком, з празником Обрізання чи Найменування Ісуса Христа і з празником святого Василія – празник нашого Чину Святого Василія Великого. Мені дуже приємно, що щороку на цей празник я маю нагоду очолювати Божественну Літургію разом із моїми співбратами – отцями василіянами, тому вітаю сьогодні отця Протоархимандрита, всіх священиків василіян, всіх ченців братів з цим Новим роком і, одночасно, з тим празником. Мені цей дім дуже є важливий і глибоко записаний у серці, тому що тут я шість років був студентом і вісім років був головним настоятелем. Я зараз на поклик Церкви як єпископ є поза Чином, але я так сподіваюся, що колись повернуся до нього, щоб скінчити мою туземну мандрівку, бо я справді почуваю себе мандрівником.

Літа минають, ми старіємося, і на кожний празник святого Василія переходимо саме на цей Новий рік, але Христос і дні є такі самі, нічого не міняється тим, що було вчора і є сьогодні: вчора була погода, сьогодні – дощ, або завтра буде погода, позавтра – дощ. Дні завжди ті самі, але літа рахуються. І літа рахуються саме від Ісуса Христа, тому 2018 рік – це є від народження Ісуса Христа. А те, що було перед тим, – було перед приходом Ісуса Христа. Сьогодні культура трошки не християнська, тому вже не говорить: «перед Христом» і «після Христа», – але: «до нашої ери» і «нашої ери». Та, все-таки, початок – це є Ісус Христос!

Тому лист апостола Павла до євреїв, який ми слухали, говорить, що «Христос учора, сьогодні й навіки Той самий» (Євр 13,8). І тому богослови говорять саме про такі три духовні етапи історії спасіння. Перш за все, Старий Завіт є прообраз. І автор листа до Євреїв говорить саме про старозавітні прообрази, говорить про Мелхіседека. Отже, Мелхіседек є прообразом Ісуса Христа. Він є цар Салиму, який вийшов назустріч Авраамові і приніс йому дарунок, хліб і вино. Він був священиком Бога Всевишнього. У нього не було [подано в розповіді у книзі Буття, 14,] ні земного батька, ні матері, ні предків, у життя його немає ні початку, ні кінця. Він звіщає, передбачає, приготовляє те, що станеться. Так є записане в Святому Письмі, у Старому Завіті.

Отже, він є прообраз Ісуса Христа (пор. Євр 7,3). Так само, як є прообрази Діви Марії. Це Старий Завіт.

Але є подія. Подія, що Ісус Христос воплочується, подія є, що він народжується, подія є, що його обрізують, подія є, що він, коли мав дванадцять років, приходить у Єрусалим, і він тоді загубився. Він хотів дати знати Діві Марії і Йосифові, що вже почався час слухати не тільки Марію і Йосифа, але також Небесного Отця. І тому він дає такий докір Йосифові і Марії: чому ви мене шукали? чи ви не знали, що я маю бути також при справах Отця? Бо він вже став зрілим, вже має не тільки слухати маму і тата, але має слухати також Бога, Бога Отця.

По тому він росте, як ми слухали, ласкою в Бога і в людей, у мудрості. Коли приходять тридцять три роки, він іде над ріку Йордан до Йоана, там хреститься хрещенням покаяння, він піддається спокусам диявола, він проповідує Царство Небесне, він робить чуда, він противиться деяким звичаям ізраїльського народу, особливо фарисеям, садукеям, що накладали тягарі на інших, а самі пальцем не хотіли дотикатися. Але тому проводирі народу його засудили на смерть. Він умер, воскрес, вознісся на небо. Це є подія, історична подія Ісуса Христа. Ця подія не повториться більше, це неповторна подія. Христос раз назавжди народився, раз назавжди проповідував, раз назавжди він умер, раз назавжди воскрес і вознісся на небо. Подія неповторна, але є продовження.

І тому це все, що заради нас сталося – і в Старому Завіті, і в Новому Завіті – воно продовжується в Церкві через таїнства. Отже, продовжується  народження Ісуса Христа, продовжується його проповідь, продовжується його смерть і воскресіння, продовжується його в небо вознесіння, продовжується в нас, коли ми хрестимося разом з Христом, коли ми єднаємося з Христом, коли Дух Святий сходить на нас – через помазання Святого Духа, коли приймаємо тайну миропомазання. Продовжується те, що він нам прощає, – не тільки раз, не два, не сім, але сімдесят разів по сім. Ми прощаємо іншим і він нам прощає. Продовжується його любов, тому він є присутній у любові супружества, його любов є присутня, де любов кохання, любов дружності підноситься до любові доброчинної, некористолюбної, до Божої любові, де Бог є присутній в любові через тайну супружества.

Продовжується його діло через священиків, які беруть хліб у свої руки і чашу з вином і кажуть: «це моє Тіло, що за вас ламається», «це моя Кров, що за вас проливається». Це робиться в імені Ісуса Христа. В імені Ісуса Христа, але також я, що це говорю, маю бути саме тим знаком, що моє тіло також дається, що моя кров також може проливатися, а якщо не кров, то бодай піт, заради інших.

Продовжується також і перехід, як Ісус Христос перейшов із цього світу в інший, також і Христос є присутній з нами в цьому переході через тайну оливопомазання, де ми даємо саме, відпускаємо когось, де ми не переходимо самі, але переходимо разом з Ісусом Христом, разом зі всіма святими.

Особливо продовжується те діло спасіння, коли на Тайній вечері він бере хліб у свої руки, благословить і каже: «Це моє Тіло», – бере чашу, благословить і каже: «Це моя Кров». Це є тайна Євхаристії, яку він приніс з себе. Бо Пресвята Тройця – це є Євхаристія, де є один престіл, одна чаша, один Хліб, одна Любов, одна Доброта, одне Світло, одна природа, але три Особи. Отже, три Особи, які мають все спільне. І тому Євхаристія – це є той спільний хліб, це є спільна чаша, з якої ми причащаємося. І тому таїнство Святої Тройці, таїнство Євхаристії – а Церква живе з Євхаристії, Церква це Євхаристія також! – Тому всі ті три великі таїнства: Пресвятої Тройці, Євхаристії і Церкви – це є те саме таїнство, в глибині це одне таїнство і воно продовжується. Та сама Євхаристія Ісуса Христа – вона продовжується; те саме хрещення Ісуса Христа, коли ми єднаємося з ним, – продовжується в нас; той Дух Святий, який зійшов на Ісуса, сходить на нас; та любов, яка в Господі Бозі, дається для нас; отже, все таїнство продовжується у нас.

І тому Христос є центром. Не тільки центром математичних рахунків років, дві тисячі вісімнадцятий рік – ми рахуємо це. Ми рахуємо кожного року: ще скільки років ми будемо мати те чи тамте. Отже, ми порахували дві тисячі вісімнадцять. Але не те є важливе. Важливим для нас є те, чи той Христос народжується в нас, чи Дух Святий дається для нас, чи ми його приймаємо? Чи те, що ми кажемо і хрестимося так багато разів, і кажемо: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа», чи то дійсно здійснюється в нас? Чи ми кажемо «І в ім’я Отця, і в ім’я Сина, і в ім’я Духа Святого», але робимо все у своє ім’я? Отже, тому, чи воно продовжується в нас, чи ні? Бог не насилує нікого, дає свободу, щоб ми його прийняли, або не прийняли. І тому є вододіл, вододіл у нашому житті: коли ми справді віруємо в Ісуса Христа, коли ми справді єднаємося з ним, коли ми справді продовжуємо те діло, що він вчинив. Тому Христос стає для нас центром життя. Не тільки центром рахування років, але центром дійсно справжнього життя.

Тому Папа Франциск в Апостольському повчанні «Радість Євангелія» «запрошує всіх християн, в якому місці чи ситуації вони не перебували би, вже тепер відновити особисту зустріч з Ісусом Христом, або, принаймні, дозволити Йому знайти себе, намагатися робити це щодня і наполегливо. Немає жодних підстав вважати, що когось це не стосується, бо «ніхто не позбавлений радості, принесеної Господом» (Радість Євангелія, 1). Господь не розчарує того, хто ризикує, і якщо він зробить маленький крок назустріч Ісусові, то відкриє, що Господь чекає на нього з відкритими обіймами. Прийшов час сказати Ісусові Христові: «Господи, я дав себе обдурити, тисячі разів утікав від твоєї любові, але тепер стою тут, щоб відновити завіт з Тобою. Ти потрібний мені. Спаси мене знову, Господи, прийми і обніми мене». Якщо ми загублені, то повернення до Нього наповнює нас радістю! Наголошую ще раз: Бога ніколи не стомлює прощення, це нас стомлює просити прощення. Той, який заохочує нас прощати «до сімдесяти раз по сім» (Мт. 18, 22), він сам нам прощає сімдесят разів по сім. Це слова Папи Франциска (Радість Євангелія, 3).

І тому Христос продовжує: та подія, що сталася раз назавжди, продовжується в нас, через святі тайни, особливо через таїнство Євхаристії. Бо в таїнстві Євхаристії час є тепер, вічне тепер, навіки тепер. І тому ми є запрошені, щоб дати те «так! » Господу Богові. Тому стрибок якості в нашому житті, коли засвітиться світло велике, «світло тихе святої слави», як ми співаємо на вечірні; коли, як ви сьогодні чули, коли «мої очі бачили твоє спасіння; світло на просвічення» (пор. Лк 2,32). Тому треба справді повірити в Ісуса Христа, щоб він став центром мого життя, і щоб уся його повнота перебувала у нас (пор. Кол 1,18).  Ми не можемо бути розпливними, розмазаними християнами, монахами, священиками чи єпископами.

А ми звичайно є розмазані, розпливчаті тобто ані холодні, ані гарячі, теплі. Тому каже Ісус Христос: не хочу теплих. Далеко від мене, теплі. І тому треба бути справді християнами, справді монахами, справді священиками, справді єпископами.

А сьогодні ми святкуємо празник Святого Василія, ми запрошені в особистому житті заповнити тим, чим був заповнений також Святий Василій. Він говорить про пам’ять, пам’ять про  Ісуса Христа: помічати його в своєму житті, віддатися його волі, як ми маємо записано у Статуті (отці василіяни мають Статут і там є два рази записано про пам’ять): «Бог замешкує у нас, коли пам’ятаємо, що він присутній у нас» (Статут, 17, ст. 48); «Жодна річ не повинна віддаляти християнина від пам’яті про Бога, від Його волі і судів» (22 лист Василія, ст. 90). Це говорить святий Василій. Тому пам’ятати про нього, але пам’ятати не тільки пам’ять, але жити ним, чинити його волю, робити те, що він робив. І каже Ісус: Коли вірите в мене, будете робити навіть більше над те, що я роблю.

Тому святий Василій згуртував аскетів, як він називав своїх учнів, щоб були досконалими учнями Ісуса Христа — «Досконалими Християнами», згідно заповіді Ісуса, «щоб ви любили один одного, як я Вас полюбив», щоб ділилися  між собою своїми дарами Божими, дарами Святого Духа, щоб ці дари поділяли з Церквою, бо заради віднови Церкви святий Василій згуртував саме цих аскетів, не заради тільки самої асоціації, об’єднання цих аскетів, але заради Церкви, бо Церква вже була вільна і Церква вже починала тоді шукати за славою, за багатством... А святий Василій хоче, щоб вона була так, як були перші християни, де все було спільне, де було одне серце, була одна душа. І тому святий Василій нас закликає, нас запрошує саме до повернення до того, що є сам Ісус Христос. До повернення до чистої води святого Євангелія. І тому головне правило для нього – це не ті правила, що написані, але головне правило для нього – це є святе Євангеліє, щоб воно до того повернулося. Тому ми також нині не читали цього, бо ми читали про Мелхіседека, з послання до Євреїв, але також друге послання, що є, до Колосян, – думаю, що то на святого Василія, – там є написано таке, те що було на сьогодні також призначено: «Як Ви прийняли Господа Ісуса Христа, тож у ньому перебувайте; вкорінені в ньому, збудовані на ньому, зміцнені в тій вірі, якої ви навчились, поступаючи в ній наперед з подякою» (Кол 2, 6-7).

Це саме повторив би святий Василій для нас: «перебувайте». Христові слова: «Перебувайте в моїй любові» (Йоан 15,9); слова апостола: «Перебувайте в ньому! ».

Отже, ми всі є покликані бути християнами, справжніми християнами. І сьогодні світ вимагає справді християн. І веде до цього! Сьогодні мусульмани і так далі, знаєте, всяка культура: пост-правди, релятивізм, як говорив Папа Франциск, де немає більше горизонтів, де немає більше надії, де все розпливається, розмазується... І тому сьогодні християни покликані бути справді християнами, автентичними християнами, автентичними монахами, бо інакше все розплинеться, розмазається, щезне.

І тому Папа Венедикт говорив, що наприкінці буде мало християн, але будуть справді християнами. Від нас вимагається свідчення справжнього християнства.

Тому нехай Господь нам в цьому допоможе, всім нам: мені і вам. І тому в цьому наміренні ми підносимо нашу молитву до небес, нашу молитву у перший день 2018 року до Господа Бога, щоб ми мали силу Святого Духа бути справжніми християнами.

Тому бажаю всім вам того доброго початку благословенного 2018 року!

Христос Рождається!

Прочитано 42 разів