Понеділок, 15 січня 2018 11:01

Проповідь владики Діонісія з нагоди душпастирського візиту до Ґросетто

Літа минають, і на кожний празник Святого Василія переходимо на Новий Старий Рік. Проте як пише автор послання до Євреїв: «Ісус Христос учора, сьогодні й навіки Той самий» (Євр 13,8). Ми почали 2018 рік, тобто рік від народження Ісуса Христа. Отже історія людства поділяється до народження і після народження Ісуса Христа. Ісус є вододілом людської історії, хоча сьогодні під впливом різних релігій починають поділяють історія на «до нашої ери, і нашої ери», проте не в цьому головна справа. Це математичний рахунок. Ісус є центром історії зокрема в духовному значенні.

Богослови говорять про прообраз Ісуса Христа, саму історичну подію Ісуса і таїнство Ісуса Христа.

Прообраз Ісуса Христа у Старому Завіті є Мелхісидек, цар Салиму, який на зустріч Авраамові виніс хліб та вино. Він був священик Бога Всевишнього. У нього не було ні земного батька, ні матері, ні предків, у життя його немає ні початку, ні кінця Він звіщає, передбачає, приготовляє те, що станеться. Пророк Ісая говорить про пня Єсея, з якого вийде паросток, і вітка виросте з його коріння. Дух Господній спочине на ньому, дух мудрості і розуму… коли вовк буде жити вкупі з ягнятком… (Пор Іс 11, 1-10). Про страждання і смерть Слуги Господнього (Пор Іс 53).

У Новому Завіті сама подія Ісуса. Ісус народжується у Віфлеємі, належить до Єврейського народу з його звичаями, йому дають ім´я Ісус, він «зростає мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей». Виходить христитися хрещенням покаяння від Йоана, в ріці Йордані, бориться зі диявольськими спокусами, проповідує Царство небесне, робить чуда, проте його релігійна і світська влада засуджує на смерть. Умирає на хресті, воскресає і возноситься на небо. Це подія єдина і неповторна.

А через таїнства продовжується те все, що заради нас сталося. Продовжуємо читати Святе Писання Старого Завіту, де мова про різні прообрази; проповідуємо те, що проповідував Ісус Христос; віримо  в Ісуса Христа і робимо те все, що він робив; приносимо хліб і вино, і є хлібом життя, разом з ним страждаємо і вмираємо; і як ми молимося на Божественній Літургії: «Споминаючи оцю спасенну заповідь, і все, що ради нас сталося: хрест, гріб, триденне воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч сидіння, другий і славний прихід. Те все, що заради нас сталося продовжується у таїнствах Церкви. Тому центральне таїнство - це Євхаристія: Це що сталось «раз на завжди» переходить на «кожний раз» (1Кор 11,26). Христос є центром історії: Єднає те, що було перед ним і після нього. Церква живе з Євхаристії, а життя Пресвятої Тройці – це вічна Євхаристія. Тому в глибині Пресвята Тройця, Церква і Євхаристія – це одне і те саме таїнство. Тому-то беручи участь у Божественній Літургії, ми входимо у таїнство вічного тепер. Тому перехід зі Старого року на Новий рік для нас християн не має значення. Хіба те, що старіємося з року в рік.

Чи ми єднаємося з Христом? Mи обіцяли об´єднатись з Ісусом Христом на Хрещенні, а щоб об єднатися з Христом, треба відкрити своє серце. А клямка є тільки з середини…

Проте тут треба ставити собі питання:  Чи Христос є справді центром мого життя, моєї особистої історії, мого часу? Чи то для мене тільки теорія, чи також дійсність мого життя?

Папа Франциск в Апостольському повчанні «Радість Євангелія« «запрошує усіх християн, в якому місці чи ситуації вони би не перебували, вже тепер відновити особисту зустріч з Ісусом Христом, або, принаймні, дозволити Йому знайти себе, намагатися робити це щодня і наполегливо. Немає жодних підстав вважати, що когось це не стосується, бо «ніхто не позбавлений радості, принесеної Господом» [1]. Господь не розчарує того, хто ризикує, і якщо він зробить маленький крок назустріч Ісусові, то відкриє, що Господь чекає на нього з відкритими обіймами. Прийшов час сказати Ісусові Христові: «Господи, я дав себе обдурити, тисячі разів утікав від твоєї любові, але тепер стою тут, щоб відновити завіт з Тобою. Ти потрібний мені. Спаси мене знову, Господи, прийми і обніми мене». Якщо ми загублені, то повернення до Нього наповнює нас радістю! Наголошую ще раз: Бога ніколи не стомлює прощення, це нас стомлює просити прощення. Той, який заохочує нас прощати «до сімдесяти раз по сім» (Мт. 18, 22), (Радість Євангелія, 3).

Ми слухали на цій Літургії читання листа Апостола Павла до Колосян: «Як Ви прийняли Господа Ісуса Христа, так у ньому перебувайте; вкорінені в ньому, збудовані на ньому і зміцнені в тій вірі, якої ви навчились, поступаючи в ній наперед з подякою» (Кол 2, 6-7). І те саме повторив би святий  Василій.

Бажаю усім Вам благословенного 2018 року!

Ґросетто, 14 січня 2018 р. Б. 

Прочитано 77 разів