Неділя, 22 квітня 2018 17:12

Проповідь владики Діонісія на неділю Мироносиць

Ді 6,1-7; Мр 15,43 - 16,8

«З журбою радість обнялась...» – так зветься сонет українського поета Олександра Олеся. Народився у 5 грудня 1878 у Сумській області, а 22 липня 1944 року помер у Празі, i недавно його тлінні останки перепоховано на меморіальному Лук’янівському кладовищі в м. Києві. Олесь після більшовицького жовтневого перевороту опинився за кордоном і періодично жив у Будапешті, Відні, Берліні, Празі; побував в Італії, написав низку віршів про свої враження; видав за кордоном низку збірок, основна тема яких - туга за Україною.

Журба та радість і нас всіх обняла, бо ми прощаємось з о. Дмитром Квичем, котрий 7 років був вірним Божим і вашим служителем, півтора року як Ректор собору св. Софії, в цьому храмі до сьогоднішнього дня, проте радіємо, що він своє священиче служіння продовжуватиме на іншій землі, куди Господь його кличе через єпископа, з досвідом, здобутим тут, поза межами батьківщини.

З одного боку сльози на очах, і вони цілком виправдані, бо нелегко знайти такого священика як о. Дмитра: покірного, слухняного, тихого, милосердного, а водночас повністю відданого на служіння, і завжди готового піти на зустріч, послужити і вислухати своїх вірних, відвідати їх в потребі по шпиталях, а зокрема він є надзвичайний сповідник. І мене, навіть, дехто з Вас просив за жодну ціну його не відпускати з цієї парафії. І мені важко його відпускати, і не можу його стримувати! Минулого року я не міг стримати і мого секретаря, о. Івана Стефурака, який повернувся в Україну і я досі не знайшов собі стабільного секретаря. Ми, щиро вдячні Вам, отче, за Ваше невтомне, тихе служіння, нехай Господь нагородить Вас і провадить, а вірний люд, котрому ви допомагали на дорозі спасіння, буде молитися за вас.

Як з одного боку сльози, то з другого боку нам і радість, бо нам відпускають з Київської Митрополії на служіння віце-пароха, - тут на Мадонна де Монті, на якийсь час, - гарного, молодого, відповідального і дуже здібного священика, о. Тараса Остафіїва, якого ми вже добре знаємо. Вітаємо, Вас, отче Тарасе і бажаємо Вам плідного священичого служіння для повіреного люду.

Добрий священик послужний, покірний, і вільний. Він не прив´язує людей до себе, а їх єднає із Ісусом Христом. Він відповідає за поручених собі овець, але вівці не його, - а Христа, так само як Церква не його, - а Ісуса Христа. Він вільний! Нічого його не прив’язує. Ані місце, ані люди. Він іде там, де Церква його потребує його служіння: він, - як каже Папа Венедикт ХVІ, - є людиною для інших.

Ані ви, вірні, не прив´язуйте священика до себе. Можливо, його інші ще більше потребують.

Нинішні літургійні читання нам допомагають це все ще краще зрозуміти. Книга Діянь Апостолів говорить про установлення сімох дияконів - служителів, а їх попередили у служінні саме  жінки мироносиці, бо слово грецьке «дияконія» означає «служіння».  І перший ступінь священства – це саме служіння, і це служіння продовжується і повинно удосконалюватися в священичому і єпископському сані.

Папа Франциск (26.3.2014) говорить про ці три ступені – єпископський, пресвітерський та дияконський –  які є Святою Тайною, яка вчиняє здатним виконувати служіння, котре Господь Ісус доручив Апостолам, тобто «пасти Його стадо силою Святого Духа та відповідно до стилю Його серця». Папа Франциск пояснив, що «священик, єпископ чи диякон повинен пасти Господнє стадо з любов’ю. Якщо він не чинить це з любов’ю, то він не потрібен».  Святіший Отець навів слова святого Апостола Павла з Послання до Ефесян, в якому читаємо, що Христос «полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом, щоб появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного».  Подібно і єпископ, і священик повинні повністю посвятитися своїй громаді, любити її від усього серця, за прикладом Христової любові до Церкви.

І Апостол Павло свого учня Тимотея просить не занедбувати, а навпаки, оживляти дар Божий, який був даний через покладання рук. «Коли священиче чи єпископське служіння не черпає необхідної поживи з молитви, слухання Божого слова, щоденного служіння Пресвятої Євхаристії та частого приступання до Святої Тайни Покаяння, то воно неминуче втратить автентичний сенс цього служіння та радість, яка випливає з глибокої спільності з Ісусом». А в цій нашій церковній спільноті ці поучення  Апостола сумлінно зберігалися, І за це треба бути вдячними нашим священикам. Далі Папа закликає вірних (22.6.2017), щоб молилися за «всіх пастирів Церкви», бо інколи кризи нападають і на священнослужителів, і їм треба молитовної допомоги і підтримки вірних.

Це прощання і вітання припадає на Неділю Мироносиць. Ці жінки визначаються безкорисливим служінням, їхньою любов´ю до Ісуса. Вони ті, що несуть миро -  мироносиці! Несуть миро, щоб помазати мертве тіло Христове. Вони були присутніми коли здіймали мертве тіло Ісуса з хреста. Вони останні, що зійшли з гори Голготи, і є першими, які звіщають, що Христос воскрес. Євангелізація на самих початках має жіночий колорит, забарвлення запаху мира.  Ці жінки були вірними Христу до кінця, а саме тому, що «вони багато полюбили!». Таке Ісус сказав фарисеєві Симонові, який запросив Ісуса на вечерю, і жінка грішниця принесла миро і намастила його ноги, а коли той фарисей почав дорікати Ісусові, він сказав: «прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить!» (Лк 7,36-47). І жінок-мироносиць потрібно сьогодні. А інколи є оси, що кусають священиків…

Жінки ішли слідом за Ісусом не з бажання здобути якусь кар’єру, але з вдячності за отриманий дар. Вони не сподівалися, як апостоли  «сидіти на дванадцятьох престолах» (Мт 19,28), чи сидіти один по правиці, а другий по лівиці у його царстві. Жінки просто ішли за Ісусом, щоб «йому прислуговувати» з любові (Мт 27,55; Лк 8,3).

Ми ще у Великодньому дусі, коли співаємо «Христос воскрес із мертвих…».  Тому наша журба у радість перемінюється. Ми дякуємо за дар, і його віддаємо Церкві, і приймаємо від Церкви новий дар. Віддаємо о. Дмитра, а приймаємо о. Тараса.

Бадьорімося, бо Христос Воскрес!

Рим, Мадонна дей Монті, 22.04.2018

Прочитано 224 разів