Неділя, 20 вересня 2020

Двохсторонні домовленості між Україною та Італією

Як заробити українську пенсію в Італії

ImageЧимало читачів УНІАН пам’ятають часи, коли для того, аби отримувати пенсію в максимальному розмірі, поважні інженери й конструктори на два останні роки перед заслуженим відпочинком йшли працювати... простими робітниками. Така вже була за часів СРСР система оплати праці. Робітничий клас мав заробляти хоч і ненабагато, але все одно краще, ніж „білі комірці”. Бо офіційно вважався „правлячим”. Нині ситуація, надто у західних регіонах України, чимось нагадує оту „радянську”. Різниця лиш у тім, що дипломовані інженери, вчителі й медики їдуть заробити на гідне життя дітей та онуків аж на край Європи. До Італії, Іспанії та Португалії. В останніх двох країнах наші заробітчани можуть навітьі на пенсію гарну розраховувати.

В Італії ж, на відміну від піренейських держав, ці питання тільки узгоджуються. Невпинний потік до теплих італійських берегів наших заробітчан розпочався приблизно десять років тому. Майже всі українці їхали з туристичними візами, дія яких закінчувалася десь за тиждень-два. Відтоді всі вони опинялися у статусі нелегалів, - аж до виходу так званої санаторії, тобто закону про легалізацію. Лише Львівщину на Апеннінах „репрезентували” у 1998-му щонайменше 300 тисяч осіб. Усього ж наприкінці 90-х років в Італії на нелегальному становищі одночасно перебували понад 700 тисяч українців.

Наразі, за офіційними даними, там працюють 180 тисяч наших співвітчизників. За неофіційними – 2 мільйони. Попри появу „санаторії”, деякі роботодавці, як і раніше, прагнуть уникати укладення з приїжджими робочих контрактів, які б давали право на отримання офіційного дозволу на працевлаштування, а відтак і на вагомі соціальні гарантії. Їх не лякає навіть сума штрафу – 5000 євро за „використання” робітника-нелегала.

Значною мірою сприяла такому безправ’ю відсутність між нашими двома державами взаємних угод про працевлаштування й пенсійне забезпечення. Наші заробітчани не мали права, повернувшись до України, не лише отримувати пенсію за „італійський період роботи”. Вони, на відміну від громадян інших держав, навіть не могли вибрати 75 відсотків контрибутів при поверненні в Україну. З цього приводу громадські організації неодноразово зверталися до президентів Італії та України. Зокрема, під час останнього перебування Віктора Ющенка у Римі з офіційним візитом.

Як повідомив УНІАН керівник прес-служби МЗС України Василь Кирилич, у результаті українсько-італійських переговорів щодо консульсько-правових питань обом країнам удалося досягти «пенсійних домовленостей» у сфері трудової міграції. Італійська сторона запевнила, що вживе всіх необхідних заходів для поліпшення рівня обслуговування громадян України, недопущення порушень положень угоди в сфері трудової міграції, підтримає Україну в її подальшому просуванні безвізового діалогу з Євросоюзом. У проект двосторонньої міграційної угоди делегації обох країн внесли положення про облік виробничого стажу, набутого громадянами України в період роботи в Італії.

За частотою звернень до консульських відділів України в Італії пенсійне питання - на третьому місці, після питання визнання водійських посвідчень і дипломів про середню й вищу освіту. Проблеми з пенсійними грошима не виникали хіба що в легальних українців-мігрантів, які після звільнення з роботи одержували компенсаційний банківський чек.

Угоди в сфері соціального забезпечення Україна має з Азербайджаном, Киргизією, Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Узбекистаном, Таджикистаном, Грузією, Молдовою, Росією, Туркменістаном. Це означає, що набутий українцем на території цих країн виробничий стаж буде враховуватися й на його батьківщині. Якщо громадянин України їде легально працювати в яку-небудь із зазначених країн і платитиме там внески на пенсійне страхування, він зможе згодом одержувати частину пенсії за відпрацьований у цій державі стаж.

Відпрацювавши певний час в іноземній державі (відтепер це стосується й Італії), український трудовий мігрант, аби отримувати пенсійне забезпечення у себе на батьківщині, повинен надати номер свого страхування в цій країні та докладні відомості про організації/підприємства, на яких він свого часу працював. Конкретніше – повна назва, офіційна адреса, номери телефонів та період, під час якого людина виконувала там виробничі обов’язки. Все це потрібно для оперативного підтвердження відомостей про легальну роботу й набутий у цій країні страховий стаж.

  Як зазначено у Законі „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,  наші громадяни, які працюють за межами України, мають право укласти договір про добровільну участь у солідарній системі пенсійного страхування, сплачувати страхові внески до цієї системи, а коли досягнуть відповідного віку - отримати належну їм пенсію. Законом дозволено застерігати суму, яку сплачуватиме особа.  Від цієї суми залежить і розмір майбутньої пенсії.

Олег БАЗАК, для УНІАН

постiйна адреса статтi:
http://human-rights.unian.net/ukr/detail/189038