"Українські зошити" – у Римі відбулася презентація італомовного контроверсійного коміксу про Голодомор
У вівторок, 19 листопада 2013 р., в Будинку Пам’яті в м. Римі (Casa della Memoria) в рамках проведення «Тижня вшанування жертв Голодомору» відбулася презентація книги "Українські зошити (спогади про радянські часи)" - контроверсійний комікс італійського митця Ігора Тувері, знаного під псевдонімом як Ігорт. Захід організований Християнським Товариством українців в Італії та міською радою Риму. У Презентації книги взяв участь Апостольський Візитатор для українців греко-католиків в Італії владика Діонісій (Ляхович), представники українських громадських асоціацій, українська та італійська студентська молодь, українська спільнота Риму.
На відкритті презентації вступне слово виголосив Олесь Городецький, Голова Християнського Товариства Українців в Італії. Після цього з короткою доповіддю-рецензією виступила проф. Джова́нна Бро́джі-Бе́ркофф, італійський славіст та україніст, ординарний професор слов'янської філології у Міланському університеті (Департамент лінгвістичних, літературних та філологічних студій, Секція славістичних та угро-фінських студій).
А тоді і сам автор розповів про історію появи комікс-новели, в якій він прагнув у малюнках передати історії й переживання простих людей, з якими митець зустрічався під час подорожей Україною.
Графічна новела одного з найвідоміших італійських митців авангарду Ігорта вийшла у світ у 2010 році у французькій, англійській італійській та німецькій мовах. Під час зазначеної презентації у Римі автор повідомив, що готується видання українською мовою.
"Насправді я приїхав в Україну для відвідин місць, будинків і дач, про які я планував видати книгу, до яких мав відношення великий прозаїк і драматург Антон Чехов. Однак, мандруючи Україною, й зустрічаючись з людьми, я почув від них трагічні й шокуючі спогади про життя у добу тоталітаризму й Голодомору. Це вразило мене настільки, що я відклав усі інші проекти й вирішив зосередитися на цих драматичних людських історіях", - розповів зі сльозами на очах автор книги.
Ігорт оселився у Дніпропетровську й півтора роки подорожував містами та селами України, вивчав архівні документи та зустрічався з простими людьми, чиї долі та життя були понівечені Голодомором та тоталітарною комуністичною системою. Четверо з них стали протагоністами його книги.
Це - Серафима Андріївна, котра пережила Голодомор, вона згадує про канібалізм й завалені трупами вулиці 1932-го року, колишній колгоспник Микола Васильович, який усе має своєрідну ностальгію за радянською стабільністю й почувається загубленим у новій Україні, пенсіонерка Марія Іванівна, що жебракує, збираючи гроші на ліки та Анатолій, життя якого назавжди змінила аварія на Чорнобильській АЕС.
«Я був шокований… Серед цих людей я вперше побачив людину, яка жодного разу не посміхнулася. Їхні історії були пронизані безмежним смутком і страхом. Микола Васильович, наприклад, під час однієї з перших наших зустрічей на моє запитання, що він пригадує про Сталіна, різко побілів і відскочив назад, перелякано запитуючи, ким я підісланий…Я не історик і не журналіст, а оповідач, тому головне завдання для мене - передати переживання простих людей», - розповів Ігорт.
Крім того, автор розповів, що окрім слів підтримки та великого інтересу з боку української діаспори, він отримав й безліч гнівних листів, навіть від своїх знайомих, які обурювалися, що він заповзявся негативно зобразити комуністичну систему. «Більшість рецензій на цю книгу були позитивними, але від російської публіки мені також надходять листи з погрозами. Хоч я не маю страху, то однак їхати поки що туди не збираюся», - розповів автор. Цікаво, що він є і автором «Російських зошитів».
На завершення презентації прозвучали запитання з боку аудиторії, які здебільшого стосувалися проблеми визнання геноцидом Голодомору з боку світового співтовариства.
Присутні як доповідачі, так і аудиторія одноголосно погодилися з тим, що на сьогоднішній день в Європі бракує відважної політики, яка б не дозолила затерти історію пам’яті. Адже як відомо, Голодомор досі не визнано геноцидом у більшості країн Європи, зокрема, в Італії. Однак, ще більше вражає той факт, що й у самій Україні про трагічні події 1930-х знову згадують дедалі менше.
