Слово архиєрея

Духовна сторінка

Дияконія в житті УГКЦ

Новини

11 грудня 2017 703

Відбулася проща до мощів cв. Миколая у Барі

У неділю, 10 грудня 2017 року, чисельні громади УГКЦ в Італії прибули на спільне паломництво до мощів cв. Миколая у Барі, де спільно молилися за мир і спокій в Україні. Архиєрейську Літургію очолив владика Діонісій Ляхович, Апостольський візитатор…

Інтерв'ю

24 09 2017 padovaМісто Падуя, що знаходиться на сході Північної Італії, одне із найбільш відвідуваних місць Італійської Республіки. Засноване ще понад тисячу років до Христа, місто приймає щорічно сотні тисяч туристів, які можуть насолодитися його глибокою культурною та духовною спадщиною. Окрім збереженого архітектурного багатства Падуя гордиться своїми великими церковними спорудами та святими, мощі яких тут знаходяться.

Починаючи від Євангелиста Луки, Святої Юстини, святих перших століть християнської ери, та закінчуючи Святим Леопольдом Мандічом (минуле століття), місто ще більше набуло своєї світової популярності, безперечно, завдяки Святому Антонію, португальцю за походженням.

Набожність до святого Антонія Падевського є широко розповсюджена і у нашому українському народі. Останніми роками зросла і кількість наших прочан, організованих груп, які прибувають до Падуї, щоби помолитися перед мощами Святого. З Божої волі в 2003 році було започатковане національне паломництво українців до Базиліки Святого Антонія. Щорічно в останню неділю вересня проща збирає разом сотні наших вірних спільно зі своїми душпастирями.

Цьогорічна проща пройшла у неділю 24 вересня. Очолив Святу Літургію Владика Діонісій, Апостольський Візитатор для українцівгреко-католиків в Італії. Спільно з Владикою молилися та уділяли святу Тайну Сповіді капелани з Італії: о. Василь Кишенюк (Vicenza), о. Віктор Чуляк (Forlì), о. Іван Чверенчук (Chioggia), о. Ярослав Чайківський (Venezia) та о. Андрій Кулієвич (Pordenone). Гостей приймав о. Ігор Боярський, капелан для українців в Падуї та Есте. Зі сторони Італійської Церкви з вітальним словом звернулися Віце-ректор Базиліки св. Антонія о. Джорджо Ладжоні та о. Елія Ферро (Єпископський вікарій в справах мігрантів, директор Migrantes).

Aпостольський Візтатор зокрема зосередив проповідь на повчаннях св. Антонія, які знаходяться у двох циклах його проповідей: «Недільні проповіді» і «Проповіді на честь святих» (проповідь подана нижче).

Святу Літургію супроводжував чудовий спів парафіяльного хору з міста Венеції. На завершення Святої Літургії прочани змогли приступити до мировання, спільно розділити святковий обід та пройти екскурсію містом.

 

24 09 2017 padova2

 

Проповідь на прощі до св. Антонія Падевського

Падова, 24.09.2017

Йо, 19, 6-11; 13-20; 25-28; 30-35

1Кор 1, 18-24

Первосвященики і слуги закричали: «Розіпни! Розіпни його! Він за законом мусить умерти, бо він із себе Сина Божого зробив». «Маю я Вашого царя розіп´ясти?», - спитав Пилат. «Нема в нас царя, тільки кесар!» І несучи для себе хрест, вийшов він на місце на Голгофту, де його розіп´яли… А при хресті Ісусовім стояла його мати, і каже до неї Ісус: «Жінко, ось син твій!» А до учня мовить: «Ось матір твоя!». І сказав «звершилось», і, схиливши голову, віддав духа.

«Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Ми проповідуємо Христа розп´ятого… Божу могутність і Божу мудрість!

Це слово Боже, яке ми слухали сьогодні… І нехай воно гомонить у наших вухах і кипить у нашому серці.

Дорогі Паломники!

Тому два тижні я повернувся з України, де брав участь у Синоді, в якому владики зосередили увагу на дуже важливому аспекті життя Церкви, а саме – на молитві – особистій та літургійній і написали у пост-синодальному посланні, що «особливо хочуть відзначити практику паломництв до святих місць, якими Господь щедро обдарував нашу землю. Прощі до святих місць з належним духовним супроводом стають дуже важливою і цінною школою молитви для вірних нашої Церкви. Молитва подорожуючого Божого народу відображає місію Церкви - постійно входити у спасенну присутність Божу. Бог є тим, який постійно приходить - задля нас і нашого спасіння, а Церква постійно йде назустріч своєму безсмертному Женихові. У цьому сенсі кожен християнин є прочанином - живим свідком Божого спасенного пришестя у світ».

Ісус щороку брав участь у паломництві до Єрусалиму і останнє таке паломництво завершилося на Голгофті. Таке паломництво почалось у бідній стаєнці, і продовжувалось у втечі до Єгипту, зазнаючи всіх бід мігрантського життя, у співжитті у родинній теплоті та праці на «хліб насущний», а згодом у проповіді Божого Царства - Царства любові і доброти, та втілення цього Царства у конкретному житті, коли Ісус бісів виганяє, прокажених очищає і зціляє всякі людські недуги, а навіть мертвих воскрешає. Проте не всі його приймають. Книжники і первосвященики нарікають, що він порушує закон, що виганяє бісів князем бісівським, а нарешті кричать перед Пилатом: «Розіпни! Розіпни його! За їхнім законом він «мусить умерти».

Ми сьогодні відбуваємо прошу до св. Антонія, саме коли припадає неділя перед Воздвиженням чесного і животворящого Хреста Господнього.

Цей празник закликає брати на себе хрест, паломничати життям, несучи наші щоденні хрести. Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа», як ми слухали з читання листа Апостола Павла . І ми покликані йти слідом за Христом і скріпляти себе прикладом святих. Сьогодні ми прибули до одного великого святого. Ми служимо Божественну Літургію у базиліці св. Антонія, де похований св. Антоній.

Антоній не був падуанцем, навіть не італійцем, а португальцем, народившись у багатій лісабонської сім´ї, ймовірно, 15 серпня 1195, і отримав при хрещенні ім´я Фернанд. Він прожив всього 36 років. Фернанд набув високу освіту у місті Коїмбра, що був тоді найбільшим культурним, науковим і літературним центром країни. Тут він вступив до монастиря монахів св. Августина.

До Коїмбри тоді були привезені тіла п'яти францисканців, котрі недавно відправилися з цього міста в Марокко з метою навернення сарацинів, але знайшли там смерть за любов до Христа. Це були перші францисканські мученики, про котрих Франциск з Асижу, отримавши звістку про їх мученичу смерть, вигукнув: «Нарешті у мене дійсно є п'ять молодших братів!»

Тоді Фернанд виклопотав дозвіл теж стати молодшим братом, аби наслідувати приклад мучеників. Це рішення спричиняло за собою відмову від всього - від положення і привілеїв. Він хотів одягнути своє тіло і свою душу в таке лахміття, яке важко було й уявити. Він навіть узяв собі нове ім'я - Антоній - на честь стародавнього святого абата, якому була присвячена монастирська церква, і поїхав на місію до Африки. Проте в Божих планах не було бажання зробити його мучеником: як тільки він прибув до африканських берегів, його слабкий організм вразила малярійна лихоманка. Всю зиму його трясло на убогому ліжку і Антоній вимушений був повернутися на батьківщину, але корабель попав в бурю, і його відкинуло до берегів Сицилії, у Таорміні, як сьогодні це часто з емігрантами, які перепливають море халупами.

В 1221 Антоній бере участь у Капітулі в Асижі, у так званій “Capitolodellestuoie” (Капітула шатрів), де зібралось кілька тисяч францисканців і уклали перші правила. Антоній залишаєтся в Італії і якийсь час перебуває у монастирі неподалік м. Форлі у затишші, і тут Бог дає йому місію проповідництва. Він починає проповідувати і дивувати своїх слухачів, бо крім євангельського запалу ще мав високу освіту отриману в Коїмбрі. Антоній став проповідником і почав навчати своїх братів богослів’я.

У Болоньї він поклав початок теологічній францисканський школі, яка згодом мала величезне значення для всього Середньовіччя.

Окрилений схваленням основоположника ордену, Антоній об'їздив спочатку Італію, потім Францію, присвячуючи себе богословській освіті братів і безперестанній проповідницькій
діяльності. Він говорив перед бідними і багатими, перед простолюдинами і прелатами, діючи як миротворець на площах і ринках, оскільки церкви не могли вміщати всіх бажаючих - така була його притягаюча євангельська сила. Папа Пій ХІІ в 1946 проголосив св. Антонія «Євангельським Доктором».

У 1227 році Антоній повернувся до Італії аби взяти участь в Генеральній Капітулі в Ассижі, яку скликали у зв'язку із смертю Франциска. Тут він був призначений Провінційним священиком Емілії (і всієї Північної Італії).

Лише з 1228 року починається його життя, пов'язане з Падуєю, куди Святий прибув в попільну середу Великого посту.

Якщо проповіді Антонія не хотіли слухати люди, то він проповідував рибам. Його проповіді не завжди подобатися вельможам. Послухаймо ще одну проповідь св. Антонія у Флоренції про банкірів і лихварів, яку би радо проголосити також в Україні:

«Проклятий виродок лихварів поширився по всій землі, і зуби їх ненаситні, як у левів. Вони жують брудну їжу - гроші, роздирають на шматки і безупинно пожирають майно бідняків, вдів і сиріт... Запам'ятайте гарненько, лихварі, що ви стали здобиччю диявола, він оволодів вами. Він оволодів вашими руками, направивши їх до грабежу і відвернувши від добродійності; він оволодів вашими серцями, які згорають від бажання наживи і глухі до добра, він опанував вашу мову, завжди готову до брехні, шахрайства і обману, так що ви більше не можете ні молитися, ні промовляти чесні слова. Отруйні змії жадають крові, а ви так само жадібно прагнете до чужого добра. Біс жадібності роздирає і розчленовує ваші серця...». Св. Антоній заохочує думати про справжнє багатство, багатство серця, що робить його добрим і милосердним, яке збирає радше скарби на небі. « Ви багатії, зробіть собі приятелями убогих, прийміть їх до Ваших домівок; і ці бідні вас колись приймуть у небесних хоромах, де володіє краса миру, безпека довір´я, і насиченим спокоєм вічне життя».

Святий Антоній написав два цикли проповідей: «Недільні проповіді» і «Проповіді на честь святих».

І саме про молитву св. Антоній має дуже гарні повчання: молитва - це відносини любові, які штовхають людину солодко розмовляти з Богом, яка спричиняє невимовну радість, яка ніжно огортає душу в молитві. Антоній нам пригадує, що молитва потребує мовчанки, віддалення від гамору світу. Молитва для нього має чотири ступені: 1. з довір’ям відкрити своє серце Богові. 2. розмовляти з ним з почуттям любові знаючи, що він присутним у нас, 3. представити Йому наші потреби, а на кінець, 4. прославляти Його і дякувати Йому. І він пише, що «любов – це душа віри. Без любові – віра мертва».

І тільки людина, яка молиться може поступати у духовному житті. Він добре розуміє вади людської природи, і постійно заохочує до того, щоб долати пожадливість, гординю, нечистоту, а натомість практикувати чесноту убогості і щедрості, смиренності і послуху, чистоти і невинності.

І говорячи про Христа розіп´ятого, св. Антоній пише: «Христос, який є твоїм життям, перед тобою стоїть розіп´ятий, а перед ним ти себе бачиш, наче у дзеркалі. У собі бачиш рани, які жодна медицина не здатна вилікувати, хіба що кров Божого Сина. Якщо ще краще приглянешся до того дзеркала, то зрозумієш, яку гідність має людська природа, яка твоя цінність… У жодному іншому місці людина не зможе пізнати своєї гідності, як тільки споглядаючи на себе у дзеркалі хреста» (SermonesDominicalesetFestiviIII, pp. 213-214).

Дорогі в Христі, які цінні ці думки св. Антонія, приготовляють нас до празника Воздвиження чесного і животворящого хреста : у цьому хресті наче у дзеркалі бачити себе, свої рани і гріхи, а також і своє зцілення, свою гідність, і якими ми є цінними перед Богом, який заради нас віддав своє життя.

Закінчувався Великий піст 1231 року. Антоній у результаті перенапруженої роботи, мізерного харчування і відсутності відпочинку віддалився у францисканський скит, що знаходився в місцевості Кампосампієро. Він забажав, щоб йому побудували скит в скиті, і попросив одного свого благородного друга з цих місць побудувати маленьку підвісну келію із столиками і рогожами в гілках гігантського горіхового дерева, де він провів в молитвах свої останні дні. Помер 13 червня 1231 року.

Отож, дорогі, сьогоднішнє наше молитовне паломництво до мощів св. Антонія. У цьому році коли в особливий спосіб у нашій Церкві звернено нашу увагу на молитву, св. Антоній продовжуючи школу молитви Ісуса Христа, вчить нас молитись з почуттям любові і довір’я, і бачите себе у дзеркалі животворящого хреста, де видно наші рани і гріхи, і одночасно можна бачити нашу гідність і цінність перед Богом.

З одного боку чути крики «Розіпни! Розіпни його!» Це наші гріхи і рани так кричать. А вже під хрестом, наче перед дзеркалом, ці наші рани зціляються, і ми можемо бачити якими цінними ми є перед Богом, що за нас усе віддав. І віддав для нас свою матір: ´Жінко: «Ось син твій!». А до учня мовить: «Ось матір твоя!». І «звершилось», і, схиливши голову, віддав духа.

+ Діонісій

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter