ImageХристиянський світ, який живе за Григоріанським та Новоюліанським календарями, готується зустріти світле і величне свято. Прямий телеефір з Ватикану поєднає і українців у спільній молитві на чолі з Папою Бенедиктом XVI.

У ці дні Різдвяний настрій витає і у Головній редакції Першого національного телеканалу, який вже багато років здійснює прямі телетрансляції з Риму. Але підготовка до такої роботи — справа далеко не одного тижня чи місяця.

Image «Поки політики говорять про входження України в ЄС, наші люди це здійснюють»: Владика Діоніcій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії

Владико Діонісіє, вже понад півтора року ви є Апостольським візитатором для українців греко-католиків в Італії та Іспанії. Які здобутки і які найбільші труднощі можете назвати за час вашої діяльності?

Я би не говорив про здобутки, хоча вони є. Наприклад, ми в Італії заснували кілька нових спільнот. Пріоритетними нині вважаються північні райони країни, оскільки багато наших людей, заради кращих можливостей працевлаштування, переїжджають туди з італійського півдня.

Image Інтерв’ю з Андрієм Гриневичем, першим художнім керівником гурту «Єдині».

Часто роздумуючи над величчю духу нашого українського народу, у світлі його віковічної історії, хочеться сказати, що його творчі досягнення є справді великими і заслуговують на особливу увагу та пошану. Ще споконвіків творче багатство української душі завжди було належно оцінене не тільки в Україні, але й поза її межами. Ним ми, українці, повинні гордитись і розвивати його не лише в контексті нашого внутрішнього суспільного життя в Україні, але також і в контексті міжнародної культури та історії. Де б не закинула доля наш український народ, якою б жорстокою вона не була по відношенню до нього, життєвий досвід все ж таки доводить – український народ є незламним і нездоланним.

Інтерв’ю з отцем Андрієм Максимовичем, секретарем Апостольської Нунціатури в Республіці Бенін та Республіці Того (країни південно-західної Африки)

ImageОтче Андрію, священик-дипломат - це, мабуть, покликання і професія одночасно. Розкажіть про шлях Вашого покликання до священства, і як доля закинула Вас до далекої Африки?

Священик – це завжди покликання, і які б функції він не виконував у Церкві, які б обов’язки на нього не покладала Церква; чи це парох, чи це професор, чи це капелан у війську, чи це куріальна адміністративна праця у єпархії, чи це дипломатичне служіння - все це являється реалізацією його покликання у Церкві і для Церкви.

Image Шановні відвідувачі нашої веб-сторінки, дозвольте запропонувати Вашій увазі інтерв’ю з особою всім Вам відомою і одночасно любленою. Сьогоднішня наша розмова не є звичайною, бо нашим гостем, а радше ми є в гостях у Глави Української греко-католицької церкви - Блаженнішого Любомира Гузара.

 Ваше Блаженство, Ви належите до монашого чину студитів, через довгі  роки сповнювали місію архімандрита, пов’язану із усіма клопотами та обов’язками цього уряду на Студіоні в Римі. На Ваші рамена була покладена місія розвитку цієї спільноти. Що Вам сьогодні пригадується важливим з досвіду архімандрита, що могло б послужити монашеству нашої церкві сьогодні.

Я на самому початку був єпархіальним священиком. Я колись ще малим хлопцем мріяв стати монахом. Але через воєнні обставини це не здійснилося. І коли я з батьками приїхав до США, прийшов до семінарії, скінчив її і став єпархіальним священиком. Щойно 11 років пізніше, коли я вже був був 11 років священиком, я мав змогу вступити до монастиря – це був монастир св. Теодора, монахів студійського уставу. Я відбув час проби і вже в 1973 або 1974 році одержав схиму. Опісля я був назначений покійним патріархом Йосифом на настоятеля дому і архімандрита з відповідальністю за монахів студійського уставу поза межами України. Нас було небагато, ми мали дім в Канаді, пробували осісти в Парагваю, але із збігом обставин, центральним монастирем для нас став монастир в Грота  Ферата, більш відомий під назвою “Студіон”.