mons peregoМабуть, мало хто з українців в Італії знає про монсеньйора Жанкарло Перего, однак він знає дуже багато про українців. І не лише знає, але й переймається їхніми проблемами, духовними та матеріальними потребами на еміграції в Італії. Монсеньйор Жан­Карло Перего працює Генеральним директором Мігрантесу – інституції, заснованої Єпископською конференцією Італії, завданням якої є опіка, перш за все душпастирська, над емігрантами в Італії. Про свої враження від України, про українців в Італії та роботу Мігрантесу монсеньйор Перего поділився із нами під час свого короткочасного перебування у Львові.

Всесвітліший монсеньйоре, як генеральний директор фонду «Migrantes» при італійській єпископській конференції, кожного дня Ви займаєтеся проблемами мігрантів. Розкажіть, будь ласка, про роботу очолюваної Вами інституції, особливо про те, що стосується української еміграції? Що конкретно робить «Migrantes» для українців в Італії?

«Migrantes» – інституція, заснована у 1987 році Конференцією єпископів Італії. Метою фонду є підтримка емігрантів у Італії. Упродовж останніх двох десятиліть до Італії емігрувало 5 мільйонів людей зі 193 країн різних континентів світу. Половина з них належить до європейської еміграції. Щодо роботи «Migrantes» для українців в Італії, то зараз ми намагаємося дослідити та вивчити реалії їхнього життя, проблеми та потреби, зокрема, підготувати священнослужителів та через національного координатора допомогти ієреям організувати душпастирську працю серед українців. Також «Migrantes» працює в напрямку захисту соціальних прав українців в Італії та розробляє різні благодійні проекти для емігрантів.

Якщо говорити мовою статистики, то скільки українців за даними «Migrantes» сьогодні проживають в Італії? Еміграція українців до Італії – це феномен, що збільшується, зменшується чи є статичним? На Вашу думку, чи можна сподіватися, що незабаром українські жінки повернуться в Україну?

«Migrantes» намагається бути максимально уважним до потреб українців у Італії, а це приблизно 230 000 осіб, 80% з яких – жінки. Цього року еміграційний потік українців до Італії, незважаючи на кризу, не сповільнився. Причина в тому, що українські жінки, як і раніше, виконують тут надзвичайно важливу соціальну місію – догляд за людьми похилого віку. Знаємо, що Італія є лідером серед інших країн щодо старіння нації. Думаю, що еміграційний потік українських жінок, принаймні найближчим часом, не зупиниться, хоча для українок надзвичайно болісно залишати свою батьківщину і рідних людей у ній.

Як Ви оцінюєте еміграцію як таку? Це позитивний чи негативний феномен?

Кожне суспільне явище – неначе дві сторони медалі. З одного боку, еміграція – позитивний аспект, оскільки дозволяє людині самореалізуватися, знайти краще місце праці, забезпечити розвиток як окремої людини, так і цілої сім’ї тощо. Етимологічно слово «еміграція» означає пошук кращих умов для життя, що спричиняє також соціальні та економічні зрушення у суспільстві. З іншого боку, еміграція є процесом зубожіння народу, країни. Цей феномен призводить до того, що найбільш здібні та талановиті люди покидають власну країну. Щодо України, то проблема еміграції українських жінок в пошуках праці відриває їх від власних дітей, чоловіків, що, без сумніву, не минає без серйозних травматичних наслідків.

Українські спільноти в Італії ... Якими Ви їх бачите? Як українці можуть зробити свій внесок у культуру та духовність італійського суспільства?

По­перше, «випадок України» – ще раз наголошую, йдеться переважно про жіночу еміграцію – не має аналогів у будь­якій іншій етнічній групі. Вважаю, що в цьому є найбільша цінність для італійського суспільства, бо саме завдяки українським жінкам воно збагачується «жіночим генієм». Я переконаний, що зустріч українського народу з Італією – це взаємозбагачення цінностями демократії, базовими засадами свободи, демократичної свідомості, культурного обміну, захисту прав та обов'язків людини та сім'ї.

Сьогодні є 139 парафіяльних спільнот українських греко­католиків в Італії. Щодо душпастирського служіння українських священиків в Італії, наскільки необхідною є така праця і як вдається організувати її? Зрештою, це робота, яка стосується тільки вірних Греко­Католицької Церкви, чи є також контакти з Православними Церквами?

139 малих та великих українських спільнот в Італії є дуже важливим елементом релігійного життя українських католиків у цій країні. Зазначу, що ці спільноти є дуже відкритими до місцевих церковних громад, які вміють поєднувати віру та культуру і добре знають локальний контекст. Робота українських священиків в українських громадах останніми роками поширилася і на місцеві медичні заклади, в'язниці – і все це відбувається у тісній співпраці з італійською Церквою. Така співпраця відбувається не без допомоги національних координаторів етнічних громад, зокрема й української. Разом з Комітетом з екуменічних питань Єпископської конференції Італії співпрацюю також з Православною Церквою в Італії, зокрема, щодо допомоги в наданні приміщень для богослужінь.

Як італійські єпископи бачать інкультурацію українців в Італії, зокрема, вірних, які належать до східного обряду?

Італійські єпископи, відповідно до навчання Святішого Отця про еміграцію, дуже уважні до кожної ініціативи, яка може сприяти культурному обміну між українцями та італійцями, уникаючи будь­яких травматичних кроків на цьому шляху. Італійські єпископи обрали шлях довіри до емігрантів і сподіваються, що вона буде взаємною. І лише повага й увага до різних церковних традицій може це забезпечити.

Останнім часом щораз більше говорять про те, що душпастирство українських греко­католиків в Італії потребує створення нових церковних структур, тобто екзархату. Яка позиція Конференції італійських єпископів щодо цього? Чи може УГКЦ реалізувати такі очікування?

Єпископська конференція, будучи дуже уважною до нових соціальних та релігійних контекстів, дуже довго розмірковує над темою пастирської опіки над вірними різних традицій Католицької Церкви. Я переконаний, що ми повинні продовжувати цю дискусію, тому що вона викликає спільний інтерес у всіх італійських єпископів.

Зовсім нещодавно Ви вперше відвідали Україну. Які Ваші враження про нашу країну? Чи могли би розповісти, що найбільше сподобалося і не сподобалося?

Візит в Україну був для мене унікальною нагодою ближче познайомитись із церковною, соціальною та культурною реальністю цієї країни. По­перше, я побачив Церкву, яка виходить з тиші та свідчить Вселенській Церкві та всій європейській спільноті про знаки невмирущості свободи віросповідання. Я глибоко вражений життєвою історією багатьох подвижників вашої Церкви, зокрема, кардинала Йосипа Сліпого. В Україні я побачив весну покликань до священичого стану, єпископів, які надзвичайно уважно ставляться до формації майбутнього духовенства, відкритого також до проблем емігрантів. Я був особливо вражений паломництвом до Зарваниці. Це надзвичайно гарне місце, яке свідчить про любов українців до Богородиці і любов Пречистої Діви Марії до українського народу. Саме тут я побачив конкретний приклад віри десятків тисяч молодих сердець, що є запорукою процвітання вашої країни. Одночасно мене надзвичайно засмутила проблема алкоголізму, запущеність сільськогосподарської сфери, покинуті поля, рівень соціальних структур та охорони здоров'я, незважаючи на величезний потенціал ваших людей. Також мене вразило те, що подекуди тривають релігійні протистояння, а також, без сумніву, здивував стан дорожньої мережі. Але я вважаю, що надзвичайно багаті ресурси вашої країни будуть колись невд’ємними у будівництві всієї Європи. Тому, сподіваюся, що незабаром Україна приєднається до європейської спільноти.

розмовляв

Андрій Солецький


Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter