llintЩоб відновити не тільки історичну правду, а й справедливість, професор Любомир Луцюк, з яким ми хочемо познайомити наших читачів, зробив чимало. У пресі його ім’я передусім пов’язане із досягненнями у процесі позбавлення кореспондента «Нью­Йорк Таймс» Уолтера Дюранті Пулітцерівської премії. У 1932 року цією премією нагородили Дюранті, який, замість жахливої правди, писав у своїх репортажах із Радянського Союзу те, що хотів чути Захід. 24 жовтня «Нью­Йорк Таймс» опублікувала статтю, де повідомила, що професор Марк ван Хаген, який провів незалежне розслідування на прохання газети, дійшов висновку, що премію слід анулювати. Професор Луцюк не зупинився на досягнутому, і нещодавно у м. Рим презентували його нову працю у співавторстві з істориком МакВеєм під назвою «Святий Престіл і Голодомор: документи зі Секретного архіву Ватикану про Великий голод 1932­1933 років у радянській Україні». У цій книзі зібрано понад 50 документів, які свідчать про усвідомлення Ватиканом катастрофічних масштабів Голодомору та визнання штучності виникнення Великого голоду. Під час перебування професора Любомира Луцюка в Римі нам вдалося поспілкуватися з ним про трагічні події, про які мовчати не можна...

Пане Любомире, передусім розкажіть, будь ласка, як Ви здогадалися, що у ватиканських архівах може бути якась інформація про Великий голод у радянській Україні 1932­33 років? Чому взагалі Ви взялися за дослідження цієї теми?

У 1988 р. ми з проф. Б. Корданом та М. Сиридником зібрали документи з архіву Великої Британії про Голодомор, який тоді ще так не називали, і видали книжку, яка доказала, що Англія знала про факт голоду в Україні, однак не розповсюджувала цю інформацію через стосунки з Радянським Союзом. Відомо, однак, що уряд Великої Британії знав про цей голод. На жаль, через певні причини в Англії ця книга тоді була маловідомою, хоча зараз про неї знають у всьому світі. Відтоді я мав відчуття, що в архівах різних країн має бути якась інформація про голод в Україні. У 1980­х роках я захопився ідеєю зібрати документи про Україну, які зберігають в архівах різних держав, зокрема, Канади, США та Великої Британії. Декілька років тому я мав нагоду зустрітися з доктором Ю. Шаповалом (українським істориком, доктором історичних наук – прим. ред.), який приїхав до Канади, щоб читати лекції, зокрема, про Голодомор. Тоді я домовився з ним про співпрацю у дослідженнях про Голодомор, однак ми були переконані, що видання цих матеріалів українською чи російською мовами значно обмежить доступ науковців до них. Ось чому ми почали видавати ці матеріали англійською. Таким є загальний контекст мого наукового зацікавлення темою Голодомору в Україні.

У жовтні цього року ми з дружиною перебували з візитом у Римі. З цієї нагоди я поцікавився, чи немає певних документів саме у ватиканських архівах. Так я налагодив зв’язки з одним італійським професором Федеріко Арджентієрі, з яким колись видав книгу про Голодомор. Він разом з українським священиком о. Порфирієм Підручним допоміг мені отримати доступ до секретних архівів Ватикану. Дорогою до архіву ми зустріли о. МакВея, з яким раніше я ніколи не був знайомим. Пізніше я довідався, що батько о. МакВея канадського, а мати українського походження. МакВей майже 15 років працює у ватиканському архіві, досліджуючи життя та діяльність архиєпископа Бучки. Виявилося, що о. МакВей знайшов багато цінних матеріалів під час своєї праці в архіві і навіть зробив копії цих документів.

Зазначу, що вже від перших хвилин моєї праці в архіві я знайшов чимало документів, більше чи менше пов’язаних із Голодомором в Україні. У них, звичайно, не фігурувало слово «голодомор». Наступного дня я запропонував о. МакВею опублікувати вже знайдені матеріали, знайти науковців, які напишуть свої рецензії, і видати книжку. Пригадую, тоді я пообіцяв йому, що рівно через рік появиться така книга. Так і сталося.

Що саме знав Ватикан про голод в Україні? Про що свідчать документи, які Вам вдалося знайти у ватиканських архівах?

Архіви доказують, що Ватикан знав про голод. Було відомо, що цей голод лютував на території України і Південної Росії, і в Апостольській Столиці знали, що він – страшний. У одному з документів написано, що голод 1932­33 років є гіршим, ніж голод 1920­21 років. Ба більше, один італійський дипломат говорив про 12 мільйонів жертв цього голоду.

Чи були якісь конкретні намагання Ватикану допомогти українським селянам, які помирали від голоду?

Ватикан пробував допомогти. Варто зазначити, що ватиканська політка, зазвичай, не передбачає чіткого та безпосереднього втручання у певну справу, однак різними способами, через різні канали і сфери впливу Ватикан намагався втрутитися у цю трагедію, хоча його можливості, на мою думку, були дуже обмеженими.

Як конкретно проявлялася ця допомога?

Насамперед намагання Ватикану вплинути на ці події здійснювалися на рівні інформаційної політики через ватиканську газету «Osservatore Romano». Відомо, що на одній зі своїх аудієнцій Папа Римський Пій XI навіть заплакав, звертаючись до присутніх з проханням допомогти людям, які помирали від голоду в Україні, і сказав: «Ми мусимо щось робити». То була дуже резонансна подія. Папа сам наполягав, що це слід публікувати, щоб світ дізнався про голод.

Папа намагався допомогти також через Німеччину, яка тоді купувала збіжжя в Радянського Союзу. Він домовився повернути німцям гроші, які вони заплатили за збіжжя, щоб так воно залишилося в Україні, однак Радянській Союз наполягав на його експортації до Німеччини. Це є ще одним доказом того, що голод був штучно створений, і радянська влада не мала жодного наміру рятувати людей від голодної смерті.

Як інформація про голод потрапляла до Ватикану?

Насамперед, джерелом інформації були ватиканські дипломати. Також налагоджували неофіційні зв’язки з керівництвом Радянського Союзу. Наприклад, у Франції папській нунцій намагався таємно переговорити з радянським послом, запропонувавши допомогу Ватикану, однак радянський уряд відмовився від неї. З іншого боку, італійські дипломати радили Ватикану не втручатися у справи Радянського Союзу, який переконував міжнародну спільноту, що в Україні голоду немає. Ватикан не міг зробити більше, аніж йому вдалося зробити. Зрештою, з приходом до влади Гітлера Католицька Церква у Європі сама відчула себе в небезпеці. Ось чому будь­яка відкрита критика Сталіна і Радянського Союзу означала перехід на бік Гітлера, що загрожувало Католицькій Церкві самим існуванням у Європі.

Є цікава річ, дуже вагома у цій справі. Один польській дипломат пише до Ватикану, що столицю України перенесли з Харкова до Києва, оскільки радянська влада тепер могла бути спокійною, адже українців як націю знищили голодом і український націоналізм ніяк не загрожував владі.

Чи були якісь таємні джерела інформації?

Мені про це достеменно не відомо, однак знаємо, що Ватикан отримував багато листів від звичайних людей. Дехто вважає, що інформація надходила також від одного французького єзуїта­єпископа, який тоді був головою комісії «Pro Russia». Саме він згадує, що були сотні листів від простих людей. Важко уявити, як ці листи доходили до Ватикану, однак на сьогодні мені не вдалося знайти жодного з них.

На базі інформації, яку мав Ватикан, цей голод сприймався як природній чи все ж таки як штучний?

У документах ніде чітко не вказано, що це штучний чи створений голод, але, відповідно до інформації від української діаспори, зрозуміло, що це був штучний голод, однак Ватикан не акцентував на цьому. Апостольська Столиця більше переймалася людьми, які помирали від голоду, аніж дослідженнями причин голоду. Однак лист від 30 липня 1933 року, підписаний Шептицьким і Будкою, чітко свідчить, що голод був штучно створеним. Цей лист є у ватиканських архівах.

Яку правду про Голодомор відкривають світовій спільноті ці документи?

Насамперед ці документи ще раз доводять, що той голод був в Україні і про його масштаби знали у світі. Якщо в період Голокосту знищили близько 6 мільйонів євреїв за 12 років, а за найгірший 1942 рік Голокосту – 2, 5 млн. євреїв, то за один рік в Україні знищили 3, 5 млн. українців. Я не люблю порівнювати факти смерті людей і спекулювати на цьому, однак ті цифри показують, що Україна стала жертвою великого терору.

На Вашу думку, то був геноцид?

Про це ще у 1953 році Рафаель Лемкін сказав у Нью­Йорку під час своєї лекції. Рафаель Лемкін – науковець, якого вважають творцем концептуального розуміння слова «геноцид». У своїх дослідженнях він перший почав говорити про переслідування вірменів в Османській імперії, які тепер більшість вчених розцінює як геноцид, єврейські погроми та інші випадки насильства над групами людей. Якщо батько цієї концепції визнав український голод геноцидом, то, думаю, не варто навіть розпочинати дискусії щодо цього. На превеликий жаль, сьогодні єдиною державою, яка офіційно визнала голод геноцидом українського народу, є Канада. Ось чому я переконаний, що дослідження архівних даних і їх публікація на світовому рівні допоможе відновити історичну правду.

Чи плануєте продовжувати працювати над дослідженнями цієї теми?

Так, звичайно. Є один науковець, який цікавиться архівними даними про голодомор, які зберігають у Румунії. Хочу переконати його друкувати ці матеріали англійською мовою, щоб дати можливість світовій спільноті читати їх.

Розмовляв Андрій Солецький


Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter