vl alesiychukПоспілкуватись із владикою Венедиктом ми вирішили не випадково, адже досвід монашого життя в монастирі Студійського уставу, одного з найстрогішого за вимогами щодо посту, робить його практиком, а не теоретиком цієї теми. Пропонуємо нашим читачам деякі думки владики Венедикта про піст та його значення у духовному житті.

 Преосвященніший владико, яким є призначення посту? Що його відрізняє його від звичайної дієти?

Від часу свого сотворення людина перебувала в раю з Богом, а потім легко втратила все це через спокусу, бо забажала чогось іншого, крім Бога. Це стало причиною того, що і сьогодні людство намагається насититися будь­чим іншим – матеріальними добрами, грошима, славою та іншим. Сучасна людина перебуває у постійних пошуках щастя, чогось прагне, чогось завжди потребує. Кожен з нас, здобувши певні блага, прагне здобути інші, і так часто з нами є все життя. Святий Августин кажe: «Моя душа не зазнає спокою, поки не пізнає Тебе, Боже». Людина, будучи створена на образ і подобу Божу, може лише вгамувати свою спрагу, коли буде зі своїм Творцем. Саме це буття з Богом дає нам свободу. Як правило, в часі посту ми обмежуємо себе в споживанні певних страв, але вкрай важливим для кожного з нас є обмеження себе в тому, що нас віддаляє від Бога, тримає немовби в полоні. Для когось – це комп’ютерні ігри, для когось – здобування грошей, для іншого – алкоголь, ще для когось – купівля тих чи інших речей. Це і відрізняє піст від дієти. Бо дієта – це тільки зусилля задля себе, для прикладу бажання краще виглядати.

Ви сказали, що в часі посту людина здобуває справжню свободу, але ж багато­хто вважає, що така християнська практика, як піст, сковує людину, робить її рабом певних приписів, змушує утримуватися від чогось. У чому ж тоді ця свобода?

Сучасна людина живе ілюзіями про свободу. Через свою гріховність людина не здатна вповні жити у свободі, бути вільною. Коли ми приглянемось, то зрозуміємо, що ми є в «рабстві» тих чи інших речей, без яких немовби не можемо обійтись. До прикладу, життя на Заході, як нам дуже часто здається, є гарним і комфортним. Я певний час жив у Канаді: там за короткий час ти можеш отримати все, чого забажаєш, але система кредитування, яка дозволяє тобі здобути освіту, купити будинок, автомобіль, узалежнює людину від держави на десятки років або ж і на все життя. З одного боку, ти маєш, з іншого – ти залежна людина.

Християнство пропонує людині свободу, насамперед духовну. Бог чекає на наше навернення, тільки у Бозі особа може здобути свою свободу, бо сама людина ніколи не зможе стати вільною. Один старший монах пішов з молодим монахом у місто на ринок. Старший ходив по ринку, цікавився багатьма речами, розглядав усе. Це дуже згіршило молодого монаха. Повертаючись додому, він запитав старшого: «Отче, якось Ви так не по­монашому поводились на ринку, всім цікавились. У вас була якась спокуса?». На це старший монах йому відповів: «Знаєш, брате, на ринку було так багато різних речей, я на них дивися і радів, що я без всього цього можу обійтись». Оце справжня свобода, яку людина здобуває в Бозі, бо коли Бог входить у життя кожного з нас, то все інше стає на свої місця.

Чи можна вважати, що піст – це боротьба проти тіла?

Радше, це боротьба проти пристрастей, які мордують наше тіло. Коли ми їмо чи п’ємо забагато, то знущаємось над нашим тілом, а піст – це якраз нагода також звільнити наше тіло від пристрастей.

Від чого найбільше вартує постити сучасній людині?

Від власного егоїзму. Сучасна людина занадто сильно зосереджена на собі, вона не чує голосу ближнього, зрештою, вона вже не чує себе. Це заважає їй краще подивитися на себе, на інших і на світ як на творіння Господа.

Це, так би мовити, піст від самого себе?

Так, людині слід відмовитися від власного егоїзму, однак я би рекомендував не ставити собі на час Великого посту занадто великих цілей. У духовному житті важливо розпочати з невеликих речей і систематично над ними працювати. До прикладу, залежним від інтернету слід постановити для себе не користуватися ним після восьмої вечора. Хто є жадібний – пробувати хоч би раз в місяць комусь допомогти. Кожен свідомий своїх вад і знає, від чого є залежним. Ми мусимо зрозуміти, що не народжуємось із цим пристрастями, а набуваємо їх протягом нашого життя. Тому піст – це нагода позбутись чогось, що ми набули і що є нам невластивим.

Сучасна ментальність дуже боїться слова «раб Божий». Але хто є раб? Це той, який є у власності когось, і ніхто більше не має на нього права, крім господаря. Натомість останнім часом ми вживаємо термін «слуга Божий». Слуга може завжди вибирати. Якщо ми є рабами Божими, ніхто інший не має на нас жодного права. І парадокс християнства в тому, що саме цей вид «рабства», тобто цілковитої залежності від Бога, робить людину вільною, бо лише Господь є тим, який завжди шанує людську свободу. Бо ж він повсякчас дає нам право вибирати – чинити добро, чи зло.

Як посні богослужіння відкривають людині справжнє значення посту?

Святі Отці у своїх поученнях часто звертають увагу на те, що людина повинна пізнати себе, бо ми дуже погано знаємо себе. Живемо часто ілюзією про себе. Через богослужіння людина вчиться пізнавати Бога, а з Богом і саму себе. Це ж так само, як вивчати іноземну мову. Найкращий спосіб – спілкуватися з носієм цієї мови, перебувати в середовищі, де спілкуються цією мовою.

На мою думку, великопосні богослужіння відкривають особі правду про неї. Ось чому слід звертатися до текстів, які писали Святі Отці, хоча ті тексти ніколи не замінять особистого шляху богопізнання, але дуже нам в цьому допоможуть. Треба вивчати себе і розуміти, чому поводимось так, а не інакше. Ось чому піст – це зустріч Божої любові з волею людини, спрямованою на те, щоб вона стала кращою.

Якщо порахувати, то час Великого посту охоплює 36 з половиною днів – це десята частина року. Отож, ми всі віддаємо Богові десятину року. Дуже важливою є участь у богослуженнях у цей час, бо, відмовляючись від чогось, ми на це місце маємо поставити Бога, а церковні богослужіння – тисячолітній досвід Церкви, який дає нам правильні вказівки.

Як постять монахи?

Кожен монах постить по­своєму, бо кожен є особою унікальною і неповторною. Індивідуальний підхід залежить вже особисто від монаха та його духовного наставника. Так само як і кожен монастир має свій підхід і свої вимоги до посту. З одного боку, це завжди дотримання вимог Церкви щодо посту, а з іншого боку, монаше життя саме собою – це вже піст, бо монах – це той, хто відмовляється від багатьох речей, які дозволять собі люди в світі. Тому те, що люди роблять в часі Великого посту, монах робить усе своє життя, бо піст – це спосіб його життя. Піст для монаха, як казали Святі Отці, й означає бути не тіловбивцею, а страстовбивцею, тому найважливіше – це боротьба з пристрастями і їх подолання. Через піст монах показує Богові, що він відповідає на любов Божу. Це так само, як двоє людей, одружуючись, обіцяють вірність одне одному – це неначе вони дають обітницю посту на бажання мати взаємини з кимсь іншим. Так само монах дає обітницю належати тільки Богові.

Що би Ви, преосвященніший владико, побажали нашим співвітчизникам в Італії на час Великого посту?

Насамперед бажаю всім відваги. Ми не беремся одразу за спорудження великого будинку, а розпочинаємо із фундаменту та кладення цеголки за цеголкою. Так само будується і духовне життя. Почнімо з маленьких добрих діл, невеличких постних постанов, і вони принесуть нам радість від того, що ми змогли їх виконати. Починайте з малого і осягнемо дуже багато!

 Розмовляв

Андрій Солецький


Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter