Деколи приходить нам благословенна думка: яким я в дійсності є? Очевидно, ми маємо все про себе високу думку і оцінку, хто б себе недооцінював? Але приходять гіркі думки: «Те в мене нічого не варте, те мені не йде, всім якось легко йде, а мені вітер в очі». Жінки добавляють часто: «Чоловік мені не вдався, як іншим, як би вийшла заміж за там того-то, все було б інакше». Причина тих думок часто є, що не хочемо себе прийняти такими, якими ми в дійсності є, не хочемо прийняти ситуації, якою вона є, а з тим не віддаємо себе вповні Богові, Його волі і впливові. Чи не кажемо: «Якби я був на його місці, то я б це інакше і краще зробив; коли б я був здоровий, я б показав, як це можна зробити; коли б мої батьки були мене зрозуміли, я би був щось краще осягнув; коли б мене зрозуміли, я б змінив це все».
Ці думки висловлюємо по немилих досвідах чи невдачах. Від них в душі твориться невдоволення і часто передається воно окруженню. Ми б хотіли мати можливості інших, ми б хотіли мати ситуації іншого часу і губимо зовсім погляд на дійсність, в якій находимось, і з тим тратимо зовсім незнані нам, але теж корисні можливості, і гамуємо хід вперед в знеохоті, або й у заздрості до других, яка отруює життя і нічого не дає.
Чого бракує в таких жалях, думках і наріканнях у формі – «як би то так»? Бракує важного усвідомлення, якими ми є, яка наша ситуація, і по правдивім усвідомленні дійсності потрібний напрям і дія із такими можливостями, які маємо, а які, можливо, є і кращі, ніж у других. Хай другі мають кращі можливості, які б вони не були, а я візьмуся до праці із моїми, які напевно також є добрі для моєї вибраної конкретної цілі. Краще у праці і дії із тим, що маю, ніж у безділлі і мрійництві із тим, чого не маю.
Щоб так можна подумати, треба здорово і не самолюбно поглянути на свої обмеження, чи як ми кажемо – немочі. Маємо їх – це факт. Хто їх не має?! Не перечмо їх. Наприклад: не є я вчений, ані організатор, отже годі мені пертися в провід якоїсь організації. Як скромний і карний член зроблю дуже багато. Не є я здібний до технічних справ, отже, доведеться в наших часах бути робітником, хоч би від мітли, але в тому ділі я також докажу солідарність, любов до ладу і до порядку. Не є я Королева Краси, і не будуть за мною бігати женихи-мільйонери чи принци, але не в тім щастя. Щастя в тому, щоб двоє вас полюбили одне одного і тим щасливо жили, хоч би і без рефлекторів і спалахів фотоапаратів…
Поглянути на свої хиби і недостачі – то важна річ. Зігнорувати їх – то їх не усуне, і я житиму самообманом, і такий самообман підірве і те, що маю у руці. Не перебільшуючи і не применшуючи своїх хиб, недостач і браків, треба прийняти їх і, як добрий командир на війні, поглянувши на свої недобитки, уложити план подальшого наступу. Щось можна змінити, покращити, щось не можна. Приймаю себе, яким я є. Св. Павло мав якусь прикру недугу чи якусь болючу неміч (не знаємо яку) і часто просив Господа, щоб йому її усунув. Відповідь Господа була все одна: вистане тобі моєї благодаті. Або іншими словами, працюй і живи з тим, що одержав. Тому подальшим важливим кроком по застанові над станом свого «я» є уповання на Бога і на Божу поміч, з якою зуміємо все зробити нашими силами, які маємо.
Може трапитись батькам, що дивляться на своїх дітей: «З нього нічого не буде, до нічого не придався». Напевно так не є, напевно той син має якусь прикмету, якою проб’є собі життя в світ. Не один актор із поганим і деформованим лицем, коли був малим, викликав біль у маминім серці, що бачила його довгий і кривий ніс, його спотворене обличчя. Але він виріс став коміком і бавить мільйони людей, робить їх щасливими сміхом при помочі своєї пики, що не принаджує красою… Інший знову мало вчений, але добрий серцем, або знаменитий у практичних речах і без нього не обійдеться ані в гурті, громаді, чи при якімсь ремонті, чи будові!
Приймаймо наші недостачі, немочі, хиби і обмеження. З ними можна добре жити і добро творити. Маємо слабі сторони у характері, але маємо напевне і сильні. Нема причини до знеохоти, бо генії приходять на цілім світі раз на сто літ, чи й рідше, і вони мають також свої хиби і недостачі. Все, що маємо, є даром Божим. Важне, щоб не закопати їх і не згубити, а розвинути те, що ми одержали.
А збираючи все разом, коли ставлю собі питання: «Яким я є?» і роблю підсумок моїх позитивів і негативів, скажу собі просто: «Із тим, що я одержав, на чому мене поставлено, буду тим, ким хоче Бог, щоб я був». Здається, що з тією думкою і працею буду досконалий, бо мірятиму все Божою волею і Божою мірою.
о. І. Музичка