- Деталі
5-та неділя посту і паломництво Катехитів
Мр 10, 32-45;
Євр 9, 11-14
Всечесний отче Ігоре, Шановні Катехити, Преподобна Сестро Євсевіє, дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні з ласки Божої ми завершуємо катехитичний курс для Першої групи Катехитів в Італії. Приїхали з цієї нагоди з паломництвом до Помпейської Богородиці, щоб скласти подяку за цей дар.
Папа Франциск зазначив, що бути катехитом – це не лише «фах» чи «професія». Це – вимогливе завдання, оскільки провадить інших до зустрічі з Христом словом, життям і свідченням. Він додав, що для того, щоб саме так і було, необхідно завжди наново починати від Христа. «Це стосується усіх, в тому числі і мене, оскільки я також є катехитом», – сказав Папа. Своє повчання він сформулював навколо трьох пунктів: «бути близько біля Христа», «починати від Нього» і «йти з Ним без страху на окраїни».
«Першою річчю для учня є бути з Учителем, слухати Його і вчитись від Нього. Це і досі актуально, цей шлях триває все життя!... Зараз нехай кожен з вас запитає себе: як я переживаю це моє «буття» з Ісусом? Чи я маю час для того, щоб перебувати в Його присутності, в тиші, чи дозволяю Йому вести мене? Чи дозволяю, щоб Його вогонь розпалював моє серце? Якщо в нашому серці нема тепла Бога, Його любові, Його чуйності, то як ми, бідні грішники, можемо розпалювати серця інших?».
Другим елементом Папа назвав починати від Христа, тобто наслідувати Його в тому, щоб виходити на зустріч з іншими. Франциск сказав, що цей досвід є красивий і трохи парадоксальний, оскільки чим більше з’єднуємося з Ісусом, тим більше Він відкриває нас на інших людей, посилає нас до них. «Власне це і є правдивий динамізм любові, це – дія самого Бога!», – говорив він.
«Бог є у центрі, але завжди є даром з себе, відносинами, життям, яке передається… Такими можемо стати і ми, якщо витриваємо у єдності з Христом. Він дозволяє нам увійти в цю динаміку любові. Там, де є правдиве життя в Христі, є також відкритість на інших, є вихід від себе самих, щоб зустріти інших в ім’я Христа. Серце катехита постійно б’ється в цьому ритмі «систола-діастола»: з’єднання з Ісусом – зустріч з іншими. Скорочення – розслаблення. Якщо бракує якогось з цих двох рухів, серце перестає битись, катехити стають мертвими, - говорив Франциск. Отримує в дар керигму, і потім жертвує її в дар. Це сама природа керигми: це дар, що генерує місію, котрий завжди підштовхує вийти поза рамки себе. Святий Павло говорив: «Любов Христа спонукає нас», але це «спонукає» можна також перекласти як «є у нас». Так є: ця любов притягує і посилає, втягує нас і дає в дар іншим. Власне в цьому ритмі б’ється серце християнина, а особливо катехита. Запитаймо себе: чи моє серце б’ється в ритмі з’єднання з Христом і зустрічі з іншими? Чи підживлюються мої відносини з ним, але з тією метою, щоб нести Його іншим? Скажу вам одне: не розумію, як катехит може стати бездіяльним, власне без того руху. Не розумію».
Третій елемент: Бог не боїться. Він завжди іде далі, Бог не боїться окраїн. Бог завжди вірний, творчий, не є замкнутий, тому ніколи не є суворий. Він приймає нас, виходить нам на зустріч, розуміє нас. Щоб залишитися вірними, щоб бути творчими, треба вміти змінюватись. Щоб витривати в Бозі, треба вміти виходити, не можна цього боятись. Якщо катехитом опанує страх, він стає боягузом. Якщо катехит сидить собі спокійно, то він стає музейним експонатом. І таких є багато. Прошу вас, не треба більше жодних музейних статуй.
Питаю вас, катехитів: чи хтось з вас хоче бути боягузом, музейним експонатом чи стати безплідним? Хтось хоче цього? (У відповідь оклик: Ні) Точно ні? Це добре».
Папа Франциск сказав катехитам світу, що Ісус не каже їм: «Ідіть і давайте собі раду», але Він каже: «Я з вами!». Водночас він нагадав слова, які вже багаторазово раніше згадував, що замкнена Церква є хвора. Він закликав до більшої відкритості, довіри. Папа наголосив, що Христос завжди випереджає нас. Куди б ми не пішли, Він вже там на нас чекає.
Маємо вже 5-ту неділю посту. Великий піст завершується, а приближається Празник Воскресіння. А щоб дійти до воскресіння Ісусові ще треба перейти через важкі страждання.
Євангеліє від Марка, яке ми слухали на цій Божественній Літургії, говорить про подорож Ісуса зі своїми учнями до Єрусалима, де вже третій раз він пригадує про свої страсті, про смерть і воскресіння на третій день. Учні Ісуса цієї мови не розуміють, бо ще не навчились, що означає слідувати за Ісусом. Вони мислять по-людському. Хочуть сидіти праворуч чи ліворуч в його Царстві. Петро, навіть, каже, щоб Ісус пожалів себе (Мр 8, 33) і не йшов до Єрусалима. Коли йдеться про виконання якоїсь місії з любові до інших, второпність іде на друге місце. Мама, коли бачить дитину під загрозою не має часу бути обережною, відразу кидається її рятувати. І хто справді любить свою країну – не боїться іти на фронт. Християнські чесноти – це віра, надія, любов, а таки найбільша з них – любов.
Ісус посланий від Отця, щоб випробувати на собі всі людські болі та перемінити їх значення. Те все, що для людини є знаком прокляття преобразити на знак спасіння, і смерть довести до воскресіння. Саме так учням, що поверталися до Емаусу, Ісус сказав: «Хіба не треба Христові так страждати й увійти у свою славу?» (Лк 24,26). Ісус в Євангеліях звичайно говорить «якщо хочеш», а стосовно страждань стоїть слово «треба».
Учні Ісуса цієї мови Ісуса не розуміють. Вони думають про щось інше, чогось іншого шукають… Підходять до Ісуса два його учні – Яків та Йоан, – яких Ісус назвав «синами грому» (Мр 3,17). Вони хотіли спалити місто самарійське за те, що жителі не хотіли прийняти на ночівлю Ісуса з учнями (пор. Лк 9, 51-56). Ці два учні належали до руху зилотів, які боролися за незалежність Ізраїля від римської імперії, щось на подобу сучасних «бандерівців» чи «кіборгів», що заради спільної перемоги готові стояти на фронті до кінця. Вони просять Ісуса: «Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, а другий ліворуч від тебе у твоїй славі», а Ісус відповідає їм: «Не знаєте чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п´ю, і хреститись хрищенням, яким я хрещусь?» (Мр 10,37-38).
Ісус дає учням три відповіді:
Перше, щоб посісти місце у Божому Царстві треба перейти через терпіння. Але не треба шукати терпіння. Бог не посилає терпіння і не карає людину. Він сам себе покарав, щоб нас не карати! Страждання є в світі, бо належить до природи розвитку всього живого, але зокрема терпіння є наслідком гріха людини. Ані Ісус не шукав терпіння. Він, навпаки, прокажених очищав, сліпим відкривав очі, калік зціляв, бісів виганяв і мертвих воскрешав. Ісус старається спасти людину від страждань. Однак, щоб змінити значення терпіння, треба його прийняти, треба взяти на себе свій хрест та іти за Христом – треба єднатись з Христом. І тоді те, що є для нас знаком прокляття і нарікань, стає знаком спасіння.
Друга відповідь Ісуса для «синів грому» є та, що визначати учням місця у майбутньому царстві не належить йому, а Отцеві.
А третя відповідь, і то сама програма Ісуса – це служіння. Не влада і слава на зразок царів і вождів цього світу, а завдання учнів Ісуса взаємно себе любити і служити. «Хто з Вас хоче бути великим, хай буде вам слугою, і хто з вас хоче стати першим, хай буде рабом усіх», бо і «Син чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб послужити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр 10, 43-45).
«Сини грому» сперечаються з іншими учнями хто більший, хто перший. Вони бажають влади, слави, хочуть світитися перед іншими. Ці два сини зрозуміли науку Ісуса Христа пізніше. Вони все віддали заради Христа. Якова, як першого єпископа Єрусалима, вбив Ірод (Ді 12,29), а Йоан став євангелистом любові. Обидва учні, та й інші, крім Юди, зрозуміли, що замість слави і влади треба іти дорогою служіння, жертви і віддання себе, і на зразок Ісуса Христа проливати власну кров заради спасіння і відпущення гріхів.
Ми слухали листа Апостола Павла до Євреїв, що не «кров’ю козлів та телят, але власною кров’ю Ісус спасає світ, …. на служіння Богові живому» (Євр 9, 12.14).
Священство, яке установив Ісус Христос має бути готове проливати свою кров, і тіло своє ламати заради спасіння інших: «Це моє тіло, що за вас ламається… Це моя кров, що за вас проливається. Це слова Ісуса Христа, а також кожного священика, що хоче бути пастирем на подобу Ісуса Христа, і кожного християнина, бо завдяки Духу Святому, який сходить на нас, ми також стаємо тілом Христовим. Учень Ісуса не шукає собі привілеїв і заслуг, а готовий на всі можливі жертви заради любові до братів своїх. Це саме становить християнський авторитет: дух любові і служіння, смиренність і радість, послух і віддання себе аж до самої смерті. Не спасаємо себе болями, але любов’ю, яка може все перетерпіти, як це зробив сам Ісус Христос. Він Спаситель!
Дорогі Катехити, дорогі брати і сестри. Іти за Ісусом – це стати перед Ісусом на молитві. Він дивиться на нас, і ми покликані дивитися на нього, і вийти на зустріч, навіть на окраїни, і не боятися, хоча по дорозі зустрінемо хрест, проте це дорога до спасіння.
Це хід до воскресіння!
Помпейська Богородице, допоможи нам усім це зрозуміти!
+ Діонісій
Помпеї, 14.04.2019
- Деталі
Лк 1,24-38; Євр 2,11-18
Дорогі брати і сестри!
Мир Вам!
Ми слухали Євангеліє з Благовіщення і відповідь Марії Ангелу Гавриїлу: «Ось я Господня слугиня: нехай зі мною станеться по твоєму слову!». Ця відповідь зберігалася у серці Богородиці навіть тоді, коли вона стояла під хрестом. Така сама була молитва пророків і самого Ісуса Христа. Стати перед Господом і сказати: «Ось я!», «Я тут!» Говори, Господи, твій слуга слухає!» і «Нехай зі мною станеться по твоєму слову!». До речі, сьогодні існує така течія в нашій Церкві, щоб Богородицю звати «Рабинею Господньою», покликаючись на буквальний переклад цієї відповіді з грецької мови. Рабиня не є вільною особою. Богородиця очищена від усякого рабства, абсолютно прозора, вільна, чиста, без найменшого закриття. Прийшла бо повнота часу, коли людина може у повній відкритості розмовляти з Богом, не ховаючись від нього як Єва. Вона дає простір для Святого Духа, і Бог може воплотитися в її лоні. Бог нікого не змушує, і чекає на вільну відповідь людини! Ісус також нікого не змушував, щоб ішов за ним, а кличе: «Якщо хочеш іти за мною»...
Богородиця абсолютно відкрита до Господа Бога і повністю відкрита для потребуючих, бо зразу ж після Благовіщення, почувши про вагітність своєї родички Єлисавети, Марія «зібралась, і пустилася швидко в дорогу в гірську околицю», трохи більше ніж 150 км, важкою і небезпечною дорогою, чотири дні ходи. Вона не боїться такої дороги, аби тільки послужити Єлисаветі. Не здійснила б цього рабиня! «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа» (Лк 1,45) – тими словами привітала її Єлисавета. Блаженна та, що повірила... Так глибоко повірила, що воскреслий Ісус не потребує їй з’являтися після свого воскресіння, бодай нічого такого не має записано у Святому Письмі. А Христос з’являвся тільки тим, що були слабкі у вірі, і тому картає невірного учня Тому: «Побачив мене, то й віруєш! Блаженні ті, що не бачивши, увірували» (Йо 21,29), хоча й деякі побожні люди хочуть «захистити» Богородицю стверджуючи, що Христос спершу їй об’явився. Богородиця не потребує такого захисту, це було б пониженням її віри.
Тропар Благовіщення це таїнство оспівує такими словами: “Сьогодні спасіння нашого початок і від віку таїнства явлення: Син Божий стає сином Діви, і Гавриїл благодать благовістить. Тому й ми з ним до Богородиці взиваємо: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою»”. Це повнота часу довгої історії спасіння. Це початок Нового Завіту: у лоні Марії Бог з’єднався з людиною на віки, нерозривним союзом. Людина вже має доступ до спасіння, якщо вона єднається з Тим, що з’єднав Бога і людину – з Ісусом Христом. Це Благовість для кожної людини!
Ми покликані Святом Благовіщення повірити в Божий задум щодо нас. Богородиця є тим найвищим зразком, як відкрити себе на той Божий задум, сказати Богові оте «Так!», як вона сказала; «Так!», що буде продовжуватися у Молитві Господній: «Так, Отче, Нехай святиться твоє ім’я; Нехай прийде твоє Царство; Нехай буде твоя воля»… Це слухняність на Боже Слово, гостинність, готовність, відданість, радість… «Величає душа моя Господа, і дух мій радіє в Господі, Спасі моїм»… також і посеред життєвих випробувань.
Сьогодні ми також слухали читання з листа до Євреїв, а останні слова були такі: «Хто страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу» (Євр 3,18). І допоможе нам, у наших пробах. Саме слово «Гавриїл» перекладається як «сила Божа». Сила Божа, яка долає навіть найбільші життєві випробування.
Тому сьогодні величаємо Богородицю, співаючи:
"Архангельським голосом кличемо до Тебе, Пре¬чиста: "Радуйся благодатна, Господь з Тобою".
Допомагай і нам, Богородице, відкриватись на Божий задум щодо нас, сказати «Так!» Богові навіть серед найбільших проб. І Бог дасть нам силу, Амінь.
+ Діонісій, 7.04.2019
- Деталі
Мр 8, 34 – 9,1; Євр 4,14 – 5,6
Третя неділя посту – хрестопоклінна, це вже властиво половина дороги Великого посту, духовної подорожі до таїнства Христового воскресіння. Церква виставляє святий хрест в середині посту з подвійною метою: щоб глибоко з’єднатися з Христом у стражданнях: «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися…» і брати участь у Христовому воскресінні.
Ми слухали щойно читання Святого Євангелія, що «коли хтось хоче іти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мк 8, 34). Перше спостереження є те, що Ісус не насилує нікого бути його учнем. Він не каже: «Ви повинні бути моїми учнями…». Проте хто хоче бути його учнем, то покликаний брати свій хрест та йти слідом за Ісусом. І цю потребу відчуває сам Ісус Христос, коли каже учням з Емаусу: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти у свою славу?» (Лк 24, 26). Євангелія Христова – це Євангелія свободи дітей Божих. Проте ніхто не звільнений від страждань. Вони творять сутність життя у світі. Вони присутні в житті людини і також у світі природи. Пшеничне зерно мусить потерпіти і умерти, щоб народилась пшениця, щоб принесло великі плоди. І мусить це зерно продертись між грудки і каміння. Мусить прийняти спекоту сонця і темноту ночі, вітер і громовиці, сніг і дощ. І так у цілій природі. Страждання є навіть корисне для людини, щоб зростати фізично, психічно та духовно.
Все-таки Ісус не прийшов, щоб накладати на людину страждання, бо страждання є у світі. Навпаки, Ісус зціляє недужих, прокажених очищає, бісів виганяє, мертвих воскрешає. Він прийшов, щоб змінити його значення: те, що є прокляттям переобразити на знак спасіння. І нам потрібно піклуватися про життя дочасне, потрібно шанувати своє здоров’я, лікувати недуги, йти до лікаря…
Однак, ми не оминемо страждань, фізичних, психічних, моральних і духовних. Вони належать до сутності життя у світі та існують через гріхи у світі. З причини моїх особистих гріхів і гріхів інших людей. Наприклад, хто надуживає алкогольними напитками сам собі шкодить, а скільки страждає сім’я, жінка і діти? А які страждання і каліцтва у зв’язку з війною в Україні? Гріхи провідників народу відбиваються на невинних людях.
Каже Ісус, що хто хоче спасти своє життя, той його погубить. Треба пити «чашу, яку Христос п’є, хреститися хрещенням, яким Христос хреститься» (Мр 10,38). Погубити своє життя означає віддатися, з’єднатися з кимось, бути солідарним з кимось. Якщо ми страждаємо, страждали раніше наші батьки, наш народ в історії, страждають наші воїни на фронті. А скільки більше постраждав Ісус? Взяти свій хрест та йти за Ісусом…, іти разом з нашими рідними, з нашим народом. В єдності наш хрест стане легшим і він стане знаком спасіння, адже ми єднаємося з Ісусом, з народом, з терплячим людством…
Життя своє збережемо у повноті тільки тоді, коли ми його віддамо, коли єднаємось з Богом, коли несемо свій хрест разом з Ісусом. Ми не втечемо від страждань, але можемо змінити їх значення. Те, що є знаком нарікання і прокляття – перемінювати на знак спасіння. Самозречення означає звільнення від самодостатності, щоб солідаризуватися з іншими. Самозречення не є патологічним самознищенням чи комплексом мучеництва, а віднайденням справжнього значення життя у цьому світі та у вічному. Ми не можемо мати життя у собі, але тільки у зв’язку, у єднанні з іншими, у єднанні з Богом – вічним Богом.
Ісус виявляє свою солідарність зі всіма розп’ятими, про яких ніхто не хотів знати. А за часів Ісуса Христа, перед і після була дуже поширена суспільна практика розпинати бандитів і бунтівників, щоб про них ніхто більше не говорив і не писав. Розпинали поза мурами міста, щоб про них всі забули. А зараз про розп’яття Ісуса говорить цілий світ. Знак прокляття стає знаком спасіння.
Отож, Ісус нас запрошує взяти свій хрест та йти за ним, з’єднатись з ним, віддатись йому. А ми обіцяли з’єднатись з Христом у нашому хрещенні. Тоді те, що є важке, стане засобом духовного зросту і життя вічного.
Тому ми співаємо сьогодні: «Хресту твоєму покланяємось, Владико, і святеє воскресіння твоє славимо!».
Дорога до воскресіння іде через хрест, і від хреста неможливо утекти. Єднаючись з Христом, хрест стає знаком спасіння – запорукою воскресіння.
Апостол Павло сьогодні у листі до Євреїв пише: «Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося сповідання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха» (Євр 4,15).
Через єднання наших страждань зі стражданнями Ісуса Христа маємо запевнення воскресіння. Хто живе і вмирає разом з Ісусом Христом, той воскресне з Ним до життя вічного, Амінь.
+ Діонісій, 31.03.2019
- Деталі
Мр, 2, 1-12; Євр 1,10 – 2,3
Всечесні Отці співслужителі, дорогі в Христі брати і сестри паломники!
Ми сьогодні прибули з паломництвом до Сан Джованні Ротондо, де молилися Хресну Дорогу, а зараз беремо участь у Божественній Літургії у святині чорної Мадонни, Santuario della Madre di Dio Incoronata. Ми єднаємось з минулими паломництвами аж трьох Пап: Івана Павла ІІ, Папи Бенедикта та Папи Франциска. Послухаємо при кінці їхнє свідчення.
А зараз наша увага на Слово Боже, яке ми щойно послухали на цій Божественній Літургії. Автор листа до Євреїв каже, що все змінюється і старіється, царі проходять, а Бог залишається той самий. Отож, нам, якщо хочемо жити вічно, треба єднатися з Тим, Хто є вічним. Людина сама в собі не може зберегти життя, щоб жити вічно. Наше єднання з Ісусом Христом почалося у Таїнстві Хрещення, а продовжується через віру і доброчинну та безкорисливу любов. А якщо ми від’єдналися від Христа, то Господь дає нам нагоду до навернення на правильну дорогу, дає нам Тайну покаяння – сповідь.
Ми вже не раз чули, що на обряді Хрешення священнослужитель ставить таке питання: «Чи з’єднуєшся з Христом?». А відповідь є: «З’єднуюся!». Проте питання зараз стоїть перед кожним з нас: чи ми продовжуємо це єднання через віру, любов, і надію…? Чи може відпали від нього через наші гріхи? Треба над цим призадуматися і приступити до Таїнства Покаяння.
Цей лист до Євреїв, якого читали на цій Літургії, починається так: «Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки».
Якими способами говорить Бог через свого Сина Ісуса Христа, якого послав у цей світ? Все є записане в Євангелії, яку треба слухати і читати. І Господь промовив до нас на цій Божественній Літургії:
Перші слова Ісуса Христа, які ми почули: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи»!». Ісус побачив розслабленого, спаралізованого чоловіка перед собою. Його спустили чотири чоловіки на ношах через стелю до кімнати де був Ісус. Його першим словом є «Сину!», до цього хворого чоловіка Він звертається як батько до своєї дитини. Не каже: «Грішнику!», ані «Рабе Божий!». Кажу це, бо ми часто себе називаємо «Рабами Божими». А ми, властиво є діти Божі! Ми прийняли у Хрешенні духа усиновлення. Ми запрошені, щоб з вірою прийняти до свого серця це слово: «сину!», «дочко!». Ісус говорить до хворого, i також до нас, бо інколи ми хворіємо духовно, а духовна хвороба дуже часто відбивається і на тілесному рівні! Скільки фізичних страждань у зв’язку з особистими гріхами. Скільки бід спричиняє застосування наркотиків і надмірне вживання алкогольних напоїв. Такі особи фізично страждають, а ще більшого болю завдають своїй сім’ї. Існують також структурні або суспільні гріхи – «гріхи світу цього», такі як корупція, економічна мафія, міжнаціональна ненависть, несправедливість, забруднення навколишнього середовища, радіація, війни. Ми терпимо наслідки того структурного гріха. Вистачить подивитись на сучасний Донбас, де тисячі людей погинули серед військових і цивільного населення. А залишились по них вдови та сироти, біднота, біженці, постійний терор.
У такому структурному гріху і ми народжуємося. Особистий гріх нас паралізує, а структурний гріх паралізує суспільство.
Наші особисті гріхи Господь нам прощає, якщо ми каємося і приступаємо до св. Сповіді. Ми приходимо до сповіді самі добровільно, а може треба, щоб хтось нас привів чи заніс «на ношах», щоб могли стати перед милосердним Богом, розкрити перед Ним своє серце, просити милосердя і прощення своїх гріхів, і почути Боже слово: «Сину, Доню, відпускаються тобі гріхи твої». Саме час Великого посту – це сприятливий час на покаяння, коли Церква закликає кожного з нас до Таїнства сповіді, щоб там почути на власні вуха ті слова Ісуса Христа, який промовляє устами священика.
Можемо собі поставити питання чи Господь прощає гріх світу, структурний гріх? Не має такого прощення чи розгрішення у Святому Писанні.
Власне тодішня гріховна структура вбила Ісуса, засудила його на хресну смерть. А Ісус своїми страстями показує як нам виходити з того гріха світу, гріха структури в якій живемо. Іван Хреститель вже вказує на Ісуса, який гріх світу забирає, кажучи: «Це Агнець Божий, який гріх світу забирає» (Йо 1,29). Гріх світу, гріх тодішньої структури, впав з цілим своїм тягарем на Ісуса Христа, але він від того гріха не відсторонюється, не платить «зуб за зуб, око за око», а навчає не противитися злому і навіть любити своїх ворогів і молитися за них (Пор Мт 5,38-48). Христос на хресті молиться за тих, що його вбивають: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк 23,34). Він вміє виправдати гріх інших перед своїм небесним Отцем. Гріх інших падає на нього, однак, від нього гріх не відбивається, не поширюється далі, не творить гріховної структури. Навпаки, він її долає, рве ланцюг помсти і ненависті.
Ми запрошені на зразок Ісуса Христа бути «Агнцями Божими», щоб гріх структури завмирав у нас, не поширювався. Ми не можемо змінити гріховну структуру цілого світу, але можемо змінити своє близьке середовище: не відповідати на образи, молитися за тих, що нас переслідують, замість помсти – бажати їм добра. Гріховна структура світу також забруднює ріки і ліси, робить світ неможливим для життя, а ми можемо спричинитись до зміни малим жестом, коли не викинимо сміття у ліс або в ріку. І тим самим буде бодай трошки менше сміття. Ісус показав дорогу спасіння світу, і до того нас кличе.
Ми послухали також, що фарисеї відразу осуджують Ісуса Христа у своїх помислах, мовляв, Він богохулить, а Ісус, читаючи їхні думки, каже розслабленому: «Щоб ви знали, що я маю право гріхи відпускати, каже недужому: Встань, візьми твоє ліжко та йди додому!».
Візьмімо до серця те інше слово Ісуса: «Кажу тобі, встань, візьми твоє ліжко та йди додому!».
«Кажу тобі, встань!» У грецькій мові оте «встань» звучить як «ἔγειρε». Воно може означати встати на ноги, коли сидимо, а тут йдеться про інше значення: «пробудитися», «воскреснути». Тим словом Христос воскрешав померлих. І це слово «встань» відноситься також до нас. Бо кожний гріх якимсь чином паралізує людину. «Встань!», не плач над своєю бідою. Шукай виходу! Не лежи в болоті, а встань, обмийся, стряси порох та йди далі. Інколи люди може хочуть нас «закопати», зверху ще потоптати, а нам треба стати та іти далі, не зважати на те все, воскресати до життя, висповідатися та йти далі. Саме те слово Ісуса «Встань» є провісником Христового воскресіння, до якого ми готуємося, і до нашого життєвого та остаточного воскресіння з мертвих.
Слово Боже сильне! Слова Ісуса Христа такі сильні, що паралізований чоловік встає, бере свої ноші та іде до дому здоровий: Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити чуття та думку серця» (Євр 4,12).
Той хто тісно з’єднаний з Христом також має силу оздоровити і воскресити до життя. Таким є Падре Піо (25.5.1887 – 23.9.1968). У Сан Джіованні Ротондо слова Ісуса Христа: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи»!», упродовж 58 років священичого служіння о. Піо, прогомоніли десятками тисяч разів, адже він сповідав навіть по 19 годин на добу, аж до виснаження своїх сил. Папа Бенедикт сказав, що Падре Піо був священиком майже виключно відданим для Таїнства Покаяння і є зразком для сповідників нашого часу (19.02.2007) – взірцем слухання Бога і людей.
Минулого року пройшло 70 років від першої зустрічі о. Піо з о. Каролем Войтилою, пізніше Папою Іваном Павлом ІІ. Йшли поголоски, що о. Піо подивився в очі о. Кароля і сказав: «Ти станеш Папою, проте буде кров і насилля». А Войтила мав би сказати до професора Енріко Меді, що його супроводжував на цій зустрічі: «Професоре, Падре Піо пожартував зі мною. Я поляк, не зможу стати Папою!». І так, Папа Іван Павло ІІ 16.6.2002 зачислив Отця Піо до когорти святих.
Папа Франциск відвідав Сан Джіовані Ротондо 17 березня минулого року, а з 8 до 14 лютого 2016, з приводу «Ювілею Милосердя», на його прохання, тіло Падре Піо було виставлене у базилиці св. Петра в Римі, тоді як Франциск проголосив о. Піо «Слугою милосердя», через те, що о. Піо весь свій час посвятив для «апостоляту слухання», і таким чином став живим свідком пестощів Бога Отця, який зцілює рани гріхів і відновлює мир у серці людини.
Молімось, щоб це паломництво до святого Падре Піо принесло нам усім духовну користь і добру підготовку до Свята Христового Воскресіння.
Нехай залишиться у наших вухах сильне слово Ісуса. «Сину, відпускаються тобі твої гріхи»!». Встань!.. Іди в мирі до свого дому!
+ Діонісій
Сан Джіованні Ротондо, 24 березня 2019
- Деталі
Перша неділя Посту
Йо 1,43-51; Євр 11,24-26; 32 – 12,2
Дорогі в Христі брати і сестри!
У Першу неділю посту, яка знана також як неділя Православ’я, Церква нам подає Євангелію про зустріч Филипа, який походив з Витсаїди, міста Андрієвого та Петрового, з Натанаїлом, який походив з Кани Галилейської (Пор Йо 21,2).