Мт 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30; Євр 11,33 – 12,2

Дорогі брати і сестри!

Ми сьогодні переживаємо дуже багато подій: релігійних, соціальних, національних і спортивних, де збирається багато нашої молоді.  Дякую о. Ігорю за запрошення. Спершу я відмовив о. Ігорю, бо раніше мав брати участь у прощі у центрі Італії, але її відмінили, тому зміг приїхати сюди, щоб розділити з Вами молитву і вас підтримати.

Як ви бачите, священнослужителі убрані у зелені ризи, адже минулої неділі ми святкували Празник Зіслання Св. Духа, в понеділок ми були запрошені увійти у Таїнство Пресвятої Тройці, а сьогодні є неділя всіх святих, яка нас закликає до святості, до того, до чого нас запрошує сам Ісус Христос: «Будьте досконалі, як Отець Небесний досконалий; Будьте милосердні, як Отець Небесний милосердний». Ця святість починається від найменших діл любові, таких як подати комусь руку, усміхнутись, або, як каже Ісус Христос, подати спраглій людині кухоль холодної води; а завершується найвищим свідченням своєї віри, коли стаємо готові віддати за віру і за ближніх своє життя. Це посвідчили наші новомученики: єпископи, священики, монахи і монахині та миряни.

Отож, минулої неділі ми були запрошені наповнити своє серце Святим Духом, духом доброти і любові. Це Дух, який появився у вигляді вогненних язиків, вогню Божої любові, і перетворив учнів з боягузів на відважних, які почали свідчити про Христове воскресіння по цілому світі, не боялись вони ні переслідувань, ні смерті. Вони говорили у запалі Святого Духа, і кожний хто їх слухав, розумів на своїй мові, адже мову духа і любові всі розуміють. На вогні Духа Божого постала Церква, яка триває по сьогодні, і чиїми нащадками ми є. Ми молилися, щоб цим вогнем духа Божого спалити всяку скверну нашого серця, духа злоби і ненависті, гніву і помсти, щоб дати місце Божому духу, і прийняти його дари: мудрість, розум, раду, силу, знання, побожність і страх Божий; щоб у нашому житті появились плоди духа: «любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, милосердя, тихість, вірність, скромність, здержливість» (Гл 5,22-23). Варто застановитись над кожним тим плодом духа, чи вони видимі у нашому щоденному житті? Звичайно наші дні позначені різними клопотами і проблемами, які нам важко подолати. Маємо проблеми в праці, де треба різне переносити, доглядати хворих, які часто хворують на хвороби Паркінсона і Альцгaймера, інколи серед упокорень і зневаги.

Ми святкували у минулий понеділок свято Пресвятої Трійці і себе перестерігали, шо робимо багато разів знак хреста і кажемо «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», а всі наші літургійні молитви завершуються прославою Отця, і Сина і Святого Духа, однак можливо не живемо і не діємо в ім’я Пресвятої Тройці, але діємо в нашому імені. Пресвята Тройця – це постійний рух від одної Божої Особи до іншої, рух любові, доброти, істини, світла, теплоти, і саме цей рух на зустріч іншої особи, творить те, шо Бог є одним у любові, у доброті, у теплоті, у світлі, у радості. Бог один, проте є три Божі Особи у постійному русі на зустріч іншій. І до такого життя покликані ми, жити і діяти у відкритості до інших, бо закритість у собі спричиняє духовну смерть.

І саме сьогодні у цьому дусі ми зустрічаємо нашу молодь, яка завершує у Казерті італо-український чемпіонат. Дякуємо о. Ігорю за організацію!

Сьогодні маємо велику благодать, від імені Папи Франциска, говорити про спорт і про футбол. Святіший Отець позавчора оприлюднив документ, який зветься: “Dare il meglio di sé” - «Якнайкраще себе проявити» (1.6.2018).

І те, що ми сказали про Святого Духа, що Він є однією з Осіб Пресвятої Тройці, і про святість, Папа Франциск пристосовує до спорту. Ось деякі уривки з цього документу:

«В культурі, опанованій індивідуалізмом та відкиненням молодих поколінь та похилих віком, спорт є упривілейованим середовищем, навколо якого люди зустрічаються без огляду на расу, стать, релігію чи ідеологію; … де можемо відчути радість змагання задля спільного досягнення мети, беручи участь в команді, де успіх чи поразка поділяються та долаються; … пошани, здорового суперництва та солідарності з іншими. Він завжди допомагає нам відкинути ідею здобування мети, зосередившись виключно на собі», тому спорт є «каталізатором досвіду спільноти».

За словами Папи, коли батько грає зі своїм сином, коли діти граються разом чи коли спортсмен святкує перемогу зі своєю групою підтримки, можемо побачити «цінність спорту, як місця єдності та зустрічі між людьми». Бо великі результати «у спорті та в житті» здобуваються «в команді».

Коли ми дивимося на гру футболу бачимо, шо гравці подають паси, долаючи перешкоди, шо ставлять їм супротивники, аж поки не дійдуть до мети, поки не заб’ють гол. Один гравець не виграє матчу. Це гра команди, але кожний має додати свій внесок у команду, своєю майстерністю. Тому і Церква - це команда, в якій кожний її член передає іншому «паси» - служить один одному і вчитись обігравати супротивника, який нам ставить перепони на шляху до нашої мети, до «гола» нашого життя. В Церкві також треба мати добрих гравців, таких як Мессі чи Неймар, Тотті чи Шевченко, щоб обіграти злого духа, і досягнути остаточного життя у Пресвятій Трійці, у сопричасті з іншими, аж поки не дійдемо до гола, до остаточної зустрічі з Божими Особами, з Богородицею, зі всіма святими, з нашими рідними, які раніше від нас переставилися до вічного життя. У небі буде вже небесна гра, де вже не буде більше поразок, а вічна перемога.

Ми нині святкуємо неділю «Всіх Святих», і Папа Римський каже, шо і спорт може допомогти нам досягати цю святість, «вдосконалюватися як особа в усіх аспектах життя». Спорт – це багате джерело цінностей і чеснот, які допомагають нам ставати кращими, «переживати спорт, як засіб зустрічі, формування особистості, свідчення та звіщення радості буття християнином тим, хто його оточує».

Ми слухали слова з листа Апостола Павла до Євреїв, який закликає нас: «маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, шо призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника і завершителя віри» (Євр 12,1-2). Ісус Христос є тренером духовного змагання, завжди у команді, у спільноті, у сопричасті з іншими. Христос тренує нас не дивитися тільки на себе: «Хто своє життя зберігає, той його погубить, а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде» (Мт 10, 37-38). Такий дійде до мети, заб’є духовний гол.

Отож, минулі Празники і сьогоднішні спортивні та культурні змагання багато чого можуть нас навчити.

Казерта, 3.06.2018

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter