Йо 13, 1-17; 1Кор 11,23-32

Дорогі брати і cестри!

У цей четвер ми святкували Торжественне поклоніння пречистим Тайнам Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа. Це свято установлене 1246 року у Лієж (Бельгія), а Папа Урбан ІV його поширив два роки пізніше на цілий християнський світ з огляду на євхаристійне чудо, шо сталося у Больсені (приблизно 100 км на північ від Риму), коли з облатки (святої гостії) виточилися кілька крапель крові, які посвідчили про реальність присутності Тіла і Крові Ісуса Христа. Це латинське свято поширилося навіть на східні обряди, але не всі Східні Церкви його святкують, тому і не прийнялися процесійні ходи з Найсвятішими Тайнами, або їх виставлення у монстранціях для адорації. Ми нічого цим не втрачаємо, а може ставимо акцент на те, шо найважливіше. У нас більший наголос на Божественній Літургії та на роздумах у Великий Четвер, коли Ісус установив Пресвяту Євхаристію. Це таїнство всіх таїнств.

Євхаристію Ісус Христос приніс з неба у цей світ, з його життя у сопричастю Отця і Святого Духа, від його співучасті у житті Пресвятої Тройці. Пресвята Трійця – це вічна Євхаристія. Це вічне сопричастя любові між Трьома особами, яка творить одного Бога - Бога любові, де один вівтар, одна чаша і одна жертва. Завдяки Пресвятій Євхаристії, Пресвята Трійця «Благодать Господа нашого Iсуса Христа, любов Бога і Отця та причастя Святого Духа» присутня у цьому світі і присутня з нами.

Бог Отець жертвує свого Сина, щоб відновити первинний закон дарування. І Син себе жертвує, іде до бідних, калік, прокажених, грішників, і нарешті віддає своє життя, і залишає той самий закон для нас: «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного як я вас полюбив. Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів життя своє віддає» (Йо 15, 12-13). Ісус Христос залишив нам євхаристійний закон  жертовності: «Це моє тіло, що ламається; це моя кров, що проливається». І таким чином закон жертовності повертається у життя людини.

З євхаристійного способу життя у небі живиться Церква, яка покликана до сопричастя у любові, а любов чинить те, що Церква є одна, свята, соборна… Отже, три найбільші таїнства: Пресвята Трійця, Євхаристія та Церква – це одне і те саме таїнство – таїнство спасіння, таїнство Любові. Царство, яке вже є між нами, але ще треба просити, щоб воно прийшло, щоб сопричастя любові втілювалося  і вдосконалювалося у житті християн.

Євхаристія є центром життя Церкви. Всі Таїнства Церкви прямують до Євхаристії як до точки завершення. Хрещення, Миропомазання і Покаяння ведуть до Євхаристії. Священство створене заради Євхаристії. Подружжя - це життєва Євхаристія, сопричастя тіла і духа, з якого родяться діти і продовжується життя людства і Церкви. Єлеопомазання у свою чергу є введенням в остаточну Євхаристію – Небесне Царство. Тому Другий Ватиканський Собор каже, що «Євхаристія є тією вершиною, до якої прямує діяльність Церкви, й одночасно є і тим джерелом, звідки випливає вся її сила» (LG, 10). Тому Євхаристія вже тут на землі є провісницею майбутнього життя, і тільки через Євхаристію можемо дізнатись те, шо станеться з нами у майбутньому світі.

Папа Iван Павло II у своїй промові до учасників зборів щодо пастирських проблем Католицької Церкви візантійського обряду в Румунії каже, що «служіння Євхаристії – це місце, де виражається свідчення і богопочитання, сопричастя і братерство серед віруючих – це справжня вихователька християнського життя і найдовершеніше поєднання його різноманітних аспектів» (20.1.1994). Отож разом йдуть відправа та життєве свідчення, сопричастя і братерство. А в енцикліці про Пресвяту Євхаристію чітко наголошується: «Євхаристія створює сопричастя і виховує до сопричастя».

Папа Венедикт в Енцикліці «Deus Caritas est, 14 – Бог – це Любов) пише, що «Єдність з Христом є водночас єдність з усіма, кому він себе дає. Я не можу тримати Христа лише для себе; я можу належати йому лише в єдності з усіма тими, хто також став або буде його. Причастя виводить мене за мої власні межі – до нього і, водночас, до єдності з усіма християнами. Ми стаємо ´одним тілом´, повністю поєднанні в одному існуванні».

Папа Франциск на святі «Корпус Доміні», (31.5.2018), у м. Остії, поблизу Риму, на проповіді сказав, шо «Пресвята Євхаристія є пульсуючим серцем Церкви, вона її народжує та відроджує, згуртовує та дає сили. Але Євхаристія приготовляє нам також місце в потойбіччі, у вічності, бо вона є Небесним Хлібом. Вона походить звідтіля, вона є єдиною матерією на цій землі, що по-справжньому пізнала вічність. Це хліб майбутнього, який вже тепер дає нам передсмак прийдешнього, нескінченно більшого від будь-яких найкращих очікувань. Це хліб, який втамовує наші найбільші очікування та живить наші найгарніші мрії. Вона є, одним словом, завдатком вічного життя».

Божественна Літургія пов'язана з щоденним життям, і якщо людина не живе жертовно-євхаристійно, то участь у євхаристійній жертві перетворюється для неї «на суд і осудження» (пор. І Кор 11, 29), на життєве роздвоєння і протиріччя. Про цей зв'язок говорить св. Йоан Золотоустий у проповіді на Євангеліє від Матея: «Хочеш принести честь Христовому тілу? Не забувай його тоді, коли це тіло наге. Не приноси йому чести у шовкових ризах тут, у храмі, якщо нехтуєш ним надворі, де воно терпить голод і наготу. Той, хто сказав: «Це моє Тіло», Той так само каже: «Я був голодним і ви мене не нагодували» і «все, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили»... Що вам поможе те, що жертовник переповнений золотими чашами, якщо Господь вмирає з голоду? Почни годувати голодного, а згодом, тим, що залишиться, зможеш прикрасити жертовник» (Проповідь на Єв від Мт, PG 58,508;509).

Видатний професор літургіст Роберт Тафт, на Соборі монашества, який відбувався у Львові в 2004 році, сказав, що «мета Євхаристії – це не тільки перетворити хліб та вино, а перемінити тебе і мене у Христа». Відправа Євхаристії є «для нас», щоб «нас усіх, що від одного тіла і чаші причащаємося, з'єднати одне з одним на причастя єдиного Святого Духа» (Епіклеза Літургії св. Василія).

Але вся природа і все життя – це велика євхаристія. Все, що Бог створив, має жертовний характер, воно існує в постійному сопричасті між собою. Коли б перервався ланцюг жертовності природи, пошкодився б увесь ланцюг життя у цьому світі. Тільки людина може спротивитися цій жертовності.

В Євангеліях є багато мови про хліб і вино. Ісус з учнями ходить полями, серед пшеничних ланів. Він розповідає притчу про господаря, який посіяв добре зерно, але прийшов уночі ворог і засіяв кукіль. Він оповідає про сіяча, що сіє зерно, і воно паде на різний ґрунт. Каже, що зерно гірчичне криє в собі великий динамізм: маленьке воно, а виростає деревце... Йде мова про зерно, яке господар посіяв, і воно, незалежно від того чи спить господар, чи відпочиває, кільчиться, сходить, росте. Він рахує скільки зерна у пшеничному стебельці.

Отже, коли Iсус бере хліб у свої руки і складає подяку, і каже: «Це моє Тіло, що за вас ламається…» в його думці та в серці виринає довга історія хліба. Скільки ж потрібно праці, щоб хліб покласти на стіл! Господар мусить підготувати поле, посіяти зерно: воно, як впаде в землю, завмирає. Згодом сходить стебельце, росте, розвивається, цвіте і рясний плід приносить... Приходить час жнив: господар жне пшеницю, згодом молотить і просіює, очищаючи добре зерно від полови. Потім меле, а жінка місить та пече. Нарешті, хліб на столі, його ламають або нарізають, їдять – його проковтують і таким чином хліб перетворюється у тіло людини. У цьому хлібі життя Ісуса Христа!

Коли Ісус бере чашу з вином, і каже: «Це моя Кров, що за вас проливається на відпущення гріхів». I додає: «Кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу звіщаєте смерть Господню, аж поки він не прийде» (пор. І Кор 11:25-26). Це Новий Завіт у крові Христа, не проливається більше кров козлів і телят, щоб відпускати гріхи, а Ісус проливає свою кров заради любові до інших. І каже: «Це робіть на мій спомин!..., під час служіння Євхаристії, і упродовж свого життя.

На відпущення гріхів… Євхаристійне життя забирає гріх світу: «Ось Агнець Божий, який забирає гріх світу» (Йо 1, 29). Грішні люди судять Iсуса, б'ють, терням увінчують, вбивають. Але гріх людей завмирає в особі Iсуса Христа, гріх не відбивається на інших, як в законі «зуб за зуб, око за око». Він не віддає злом за зло. Зло зникає в його Особі, не поширюється далі, не творить структури зла або культури смерті.

Треба тих, що роблять на «спомин Ісуса Христа», Агнців Божих, що гріх світу забирають... Такими є християни, що беруть участь в євхаристійному таїнстві, у таїнстві хліба й вина. Християни, які живуть євхаристійно не дозволять, щоб гріх, який впав на них, переходив на інших, не дозволять перетвoрювати гріх у гріховну структуру. Гріх інших людей завмирає в їх особі, і тим самим вже тут і тепер звершується спасительна дія.

Зараз ми всі багато користуємося фейсбуком, і тут ми все знаходимо і у фейсбуку сваримося, можемо обливати інших болотом. Коли хтось нас обмастив болотом, краще не реагувати, не відписувати, а бути цим агнцем на якому гріх вмирає, і не відбивається, не створюється структура пліток і сварок. І це також євхаристійний спосіб життя.

Дорогі! Таїнство Євхаристії продовжується у кожній Літургії, яку священнослужителі служать по цілому світі, коли вимовляють у різних мовах слова: «Це моє Тіло…, Це моя Кров…» в імені Ісуса Христа… Проте, кожний священнослужитель водночас покликаний це робити і в своєму імені. Адже священик також повинен бути готовим поламатись в імені Ісуса Христа, бо хто любить, той готовий віддати своє життя». І далі він просить Святого Духа, щоб зійшов «на нас і на освячені дари» для того, щоб усі причасники (священнослужитель і вірні) могли самі стати Тілом і Кров’ю Христовою, стати Церквою, Божим Народом, щоб «святе подавалося святим».

Безмежне і невичерпне Таїнство Пресвятої Євхаристії, яке має свій початок у Пресвятій Тройці, Його нам об´являє Ісус Христос, і воно продовжується у тих, що в Христа охрестилися…

Христос полюбив своїх учнів до кінця, незважаючи на Юду, що його зрадив; незважаючи на Петра, що його відрікся, незважаючи на учнів, які повтікали. Він себе віддає, незважаючи на те все. Так і ми, незважаючи ні на що, покликані ламати себе і проливати свою кров заради інших. Тоді будемо Тілом Христовим, народом Божим, народом святим, і зможемо сміливо сказати в Літургії: «Святе дається святим!».

Ісус, «полюбивши своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця!» (Йо 13,1).

+ Діонісій

Рим, 8 червня 2018 р.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter