Мт 16,13-19; 2Кор 7,12-24
Мучеництво Апостолів Петра і Павла – це народження Церкви. Народжується Вона у служінні братам, терпінні та свідченні віри в Iсуса Христа. Віддання свого життя за Христа – це найвищий жест віри, надії і любові.
Святе Євангеліє нам говорить, що Петро, на запитання Iсуса: «Хто я?», – відповідає: «Ти, Христос – Месія; Ти – Син Божий!»
За те, що Петро визнав його місією і Сином Божим, Iсус користується трьома символами, щоб показати вагу особи апостола Петра в Його Церкві:
- каже, що Петро – це скеля, на якій він збудує свою Церкву і вороги пекельні її не здолають. Скеля – це камінь, що є основою будь-якої будівлі.
- Він дає йому ключі Небесного Царства.
- Він дає право в'язати і розв'язувати на землі. Все те, що буде зроблено на землі те буде на небі (пор Мт 18,18).
Церква по сьогодні страждає, і разом з нею Христос. Христа по сьогодні виганяють і б'ють. Світ його ставить осторонь. Але у стражданнях Христос перемагає. Незважаючи на зло у світі, віра в Iсуса Христа завжди воскресає. Диявол не має всемогутньої сили. Він тих, що визнають Христа не зможе остаточно перемогти.
Христос молиться за Петра, щоб його віра не послабла. Молитва Iсуса зберігає віру Петра.
Однак, віра Петра послабла, коли схопили Ісуса і поставили його перед судом. Коли треба було посвідчення його приналежності до спільноти Ісуса, він тричі відрікається: «Не знаю я цього чоловіка» (Мт, 26,72). Проте, він згодом тричі визнає, що його любить, і заради його любові, Ісус дає йому право пасти його вівці. Він любов'ю розв'язує те, що він зв'язав своїм відреченням (Пор. Ів 21, 15-17).
Світ і все, що світове заглушує віру, тому треба завжди її відновлювати, відновлювати віру і любов під час випробувань.
Ми є членами цієї Церкви збудованої на основі Петра – скелі. На основі визнання віри, що Христос – це наш Спаситель. І ми будуємо на скелі, і нам даються ключі до Царства Небесного, і ми також можемо «в'язати і розв'язувати». Ми в'яжемо і розв'язуємо тут на землі, коли ми прощаємо або не прощаємо нашим братам. Якщо прощаємо – розв'язуємо наші провини і Бог нам прощає на небі; якщо не прощаємо – не розв'язуємо і Бог нам не простить на небесах.
Церква – це не тільки вертикаль: Папа, єпископи, священики, диякони, вірні. Церква, перш за все, – це коло любові. Всі охрещені в ім'я Пресвятої Тройці становлять одну, святу, соборну і апостольську Церкву. Між усіма, що охрестилися в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, діє одна любов і одне добро, одна істина і одне світло, одна природа і одне Божество; на одному столі один хліб і одна чаша. А для того, щоб таке здійснювалося потрібні Папи, єпископи, священики, диякони. Потрібна влада служіння.
Церква – це сопричастя любові усіх охрещених. Якщо немає любові, то немає фундаменту Церкви – немає скелі; без любові не буде ключа до небесного Царства: любов в'яже усіх в одне тіло; і тільки у любові можна розв'язувати церковні поділи, тільки любов здатна прощати історичні та сучасні образи. Це коло любові – харизматична Церква, яка співдіє з інституційною Церквою, і тому в інституційній Церкві Ісус дає ключі Петрові, не Іванові, або якомусь іншому апостолу. Без служіння одного проводу Церква не може існувати. Тому найбільший скандал – це поділ Церков. І Христос молився, «щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» (Йо 17,21). Ключі даються тільки Петрові, і його наслідникам.
І апостол Павло шукає визнання своєї місії у Петрі, у свідка Христового Воскресіння, і, незважаючи на те, що Павло дорікає Петрові за лицемірство, обидва подають собі руки (Пор. Гал 2, 11-14) і зберігається між ними єдність, хоча Павло є апостол поган, а Петро – юдеїв, та остаточно їх єднає мученицька смерть за Христа у Римі.
Нинішній Празник спонукає нас до того, щоб і ми стали подібними до апостолів Петра і Павла. Не боялися нічого: не боялися смертельних небезпек, від чужих і своїх; не боялися втоми і праці, холоду і голоду; і остаточно не боятися своєї слабкості і немочі, бо сила Божа виявляється у безсиллі.
А що ж Рим? Не в силі та пануванні, але служінні братам і свідченні віри, аж до найвищого жесту – відання життя, і Петра і Павла.
Рим, храм свв. мчч. Сергія і Вакха, 12.7.2018