1Йо 2,18 – 3,10

Мр 11, 1-11

Дорогі отці, шановні їмості,

Ось ми зібралися на початку реколекцій їмостей!

Ми щойно слухали Євангеліє від Марка, яке нам говорить про торжественний в’їзд Ісуса до Єрусалима верхи на осляті під окликами: «Осанна! Благословен той, хто приходить в ім’я Господнє». Проте, ми також знаємо, що за кілька днів сталося в Єрусалимі.

В 1-ому листі Йоана Богослова йде мова про антихриста… а далі про те, що ми – діти Божі: «Дивіться яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними!». Ми є Божі діти, але можемо стати дітьми диявола, антихристами, коли нашим життям протиставляємося заповідям Ісуса Христа.

Сьогодні наша увага та молитва на цій Божественній Літургії за наших їмостей. Ми свідомі того, що в Христовій Церкві є різні дари і кожний дар даний на розбудову Церкви. Даром для Церкви є коли хтось залишив батька, матір, жінку і дітей, і повністю посвятив себе на службу Господеві, неподіленим серцем. Таким даром покликані свідчити монахи, члени різних інститутів богопосвяченого життя, нежонаті єпархіяльні священики, а навіть миряни, які себе посвятили на виключну службу Господеві.

Даром для Церкви є також жонате священство, яке є традицією східних Церков.

Жонатий священик, на перший погляд має поділене серце, адже як пише св. Апостол Павло: «Хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці, і він поділений» (1Кор 7,33). Поділений, бо він має любити і служити Церкві, і одночасно має любити і підтримувати жінку й дітей. Служіння у Церкві вимагає дуже великої посвяти, і подібно вимагає сім’я і діти, про яких повинен дбати.

Проте, цей поділ серця священика доповнюється другою його половиною… його дружиною, яка стає помічницею у його служінні Церкві. Як священик, через ієрейське свячення, стає отцем для парафії, його жінка стає мамою, адже вона через Таїнство Подружжя стає одним тілом зі своїм мужем, і тим самим бере участь у його священстві та його служінні. Священик покликаний свідчити про Божу батьківську любов, а їмость – про материнську Божу любов. І тим самим священича сім’я покликана стати зразком для інших сімей, як сопричастя любові «душ і тіл», батьківською і материнською Божою любов’ю.

Отож їмость, як мама душпастирської спільноти, запрошена виявляти материнську Божу любов. Саме слово «їмость», яким у нас називають дружину священика, означає «її милість». Тобто це особа, яка є «мила, добра і чинить милосердя». Люди також її звуть «Пані Добродійка» – та, що чинить добро. Свідчить Ганна Гаранджа, мама 6 дітей, що служіння їмості – це справжнє покликання: «Це велика відповідальність перед громадою, бо іноді люди звертаються до їмості більше, ніж до отця, з різними делікатними питаннями. Тому треба піднімати і свій духовний рівень, і знання». Таким чином, їмость у парафії – зразок і показник.

У нашій Церкві покровителем священства, зокрема жонатого, є Блаженний священномученик Омелян Ковч. Він опікувався бідними, пригортав сиріт, хоча й мав шестеро своїх дітей. «Над тією хатою ангели кружляють» – так говорили перемишлянські парафіяни про скромний будинок сім’ї Ковчів. Це був винятковий дім, відкритий для потребуючих. Члени родини Ковчів настільки присвячували себе потребуючим, що іноді, здавалося, занедбували свої власні потреби. І отець Омелян дає найвище свічення свого священичого служіння.

З концтабору отець Омелян пише до своїх рідних:

«Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священик...Тут я бачу Бога, Який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Дякую Богові тисячу разів на день за те, що Він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене – радійте зі мною!»

В цих словах ми чуємо високе свідчення жонатого священика.

Отож починаємо реколекції їмостей. Відкриймо своє серце для Святого Духа, щоби Він нас провадив і допоміг глибоко зрозуміти наше покликання. Приймімо до серця ту «велику любов, яку дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними!».

«Осанна! Благословен той, хто приходить в ім’я Господнє». Нехай буде благословенний той, хто прийшов на ці збори!

+ Діонісій
Мадалоні (Казерта), 25.2.2019