Лк 8, 5-15; Гал 2,16-20
Дорогі в Христі брати і сестри!
У сьогоднішньому Євангелії від Луки Ісус повчає зібраний народ, беручи картини з побуту життя рільника, а саме, коли він сіє зерно. За часів Ісуса Христа не було широких ланів як в Україні, адже Ізраїль - це гориста країна, а сіялося пшеницю поміж доріжками, каміннями і тернинами: отже, коли рільник сіє, деяке зерно паде на доріжку, інше – на камінь, ще інше – між тернину, а ще інше – на добрий ґрунт, і те зерно приносить плід. Отже, насіння добре, але залежить від того, на який ґрунт упаде. Ісус згодом пояснює своїм учням, що зерно – це слово Боже, а земля - це ті, що слухають його і як вони сприймають це слово Боже до свого серця.
Можливо хтось з нас бачив, чи знає про славнозвісну картину, на якій зображено Ісуса з лампою, який стукає у двері, що символізують людське серце. Так ось, коли художник – Хольман Хант (William Holman Hunt) закінчив малювати свою картину, один критик скритикував його, кажучи, що це за картина, на якій двері не мають ручки. А Хольман відповів йому дуже просто: «Це не просто двері, а це двері людського серця. І ручка цих дверей знаходиться з внутрішнього боку. Лише людина може їх відкрити».
Слово Боже – це слово Любові, доброти, світла, спасіння, адже Бог – це Любов (1 Йо 4,8). Отже, залежить від того, як серце людське сприймає Божу Любов. Божа любов влилася в наше серце через Хрешення, і прийняла печать Духа Святого – Духа любові, але те серце може бути мов та доріжка, яку топчуть люди і птиці небесні видзьобують його; або, мов той камінь, хоча воно й зійшло, проте, скоро висихає; або між терниною, що ним є клопоти, багатства, життєві розкоші, що глушать слово і воно не приносить плоду.
Отже залежить від серця людини, як сприймає Слово Боже, як сприймає Божу любов. Який цей ґрунт серця – залежить від нас. Ми тримаємо ключ і ручку до дверей нашого серця. Тому перший крок є сприйняти Слово і повірити, що Бог - це Любов! Цією любов’ю любити Бога, а і ближнього як себе самого. Ми любимо, бо Бог перший полюбив нас (1Йо 4,10.19). Наша любов – це вже відповідь. Цією любов’ю ми покликані любити себе самого і ближнього. Любити себе самого Божою любов’ю не є самолюбством, але сприйняттям себе такими, якими нас Бог сотворив, тобто сприймати свою життєву історію, своє тіло, свій ріст, обличчя, очі; батьків і середовище, де ми народилися, і де ми працюємо.
Якщо ми полюбимо себе Божою любов’ю, то будемо спроможні полюбити і ближнього цією самою любов’ю, адже Божа любов завжди вихідна, сопричасна, доброчинна, некористолюбна. І цією самою любов´ю будемо любити Бога, і те все, що він сотворив.
Ісус запрошує своїх учнів, щоб перебували в його любові. «Як мене Отець полюбив, так я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові» (Йо 15,9), і дає заповідь: «щоб ви любили один одного, як я вас полюбив» (Йо 15,12). Від самого початку нашого життя ми отримали увагу, жести незаслуженої нами доброти, любові до нас.
А який же плід ми приносимо? Невже ми слухали Боже слово, щоб потім прийшов диявол і взяв геть їх з нашого серця, щоб ми не увірували й не спаслися? Може ми приймали його із радістю, були охрещені в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, тобто в ім’я любові, але не маючи коріння, вірували в цю любов до якогось часу й під час спокуси відпали від дороги любові? Чи ми, відчувши на собі Божу любов, повернулися до свого буденного життя, а потім світ своїми приманами заглушив все, і ми не дали плоду?
Ми покликані наслідувати Ісуса Христа у його ділах любові, милосердя, доброти, чуйності щодо потреб інших людей! Ісус запрошує, щоб ми уподібнились до Отця у його досконалості, у його милосерді, у його любові. Тоді ми станемо тими “котрі, чуючи добрим і щирим серцем слово, держать його і дають плід у терпінні”.
Дорогі у Христі! Бог є добрий сіяч і сіє добре зерно, тільки потрібно доброго ґрунту нашого серця, нашого переконання, повної свідомості, що ми є учнями Ісуса Христа, що ми - християни. Лиш так спасемось і допоможемо у спасінні ближніх, і разом об’єднані – у спасінні світу.
«Так Бог полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3,16). Він з любові до нас прийняв те все, що належить до людського життя, його радості, а також його бідноту, переслідування, страждання і смерть на хресті. Христос воскрес, і продовжує приходити до нас у Таїнстві Євхаристії і хоче, щоб, у свою чергу, ми були євхаристійними, продовжували робити те все, що він робив, єднатись з ним у радісних моментах життя, та й в моментах страждань і смерті, щоб із Христом також воскреснути.
Це з Божої любові ми прийшли на цей світ і живемо тут. Це також його любов пробачає нам наші гріхи, коли ми приступаємо до Таїнства Сповіді. І що дуже цікаво, що Бог ніколи не втомлюється любити, як говорить Папа Франциск. Він написав дуже гарні слова в Апостольському повчанні «Радість Євангелія»: «Ніхто не зможе відібрати в нас ту гідність, якою наділяє нас ця безмежна й непохитна любов. З ніжністю, яка ніколи нас не розчарує і завжди зможе повернути нам радість, Він дає нам можливість піднести голову і знову почати все спочатку».
Якщо наше серце переповнене Божим словом і його любов’ю, то і ми принесемо рясний плід не пустими словами, але конкретними вчинками: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого одягнути, подорожнього в дім прийняти, ув'язненого утішити, недужого відвідати, померлого похоронити. А також сім вчинків милосердя і любові щодо душі: грішника застерегти, невігласа навчити, в сумніві порадити, сумного потішити, кривду терпеливо зносити, образу щиро прощати, молитися за живих і померлих.
І на останок з нинішнього читання гарна думка Апостола Павла, який переповнений Божим Словом і Його благодаттю, каже: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал 2,16-20). Амінь.
+ Діонісій,
Рим, 31/10/2020