Дорогі брати і сестри - Українці! Засилаю усім вам мої найщиріші вітання з нагоди найбільшого національного свята українського народу — Дня Незалежності! Можливо, когось здивує той факт, що Церква, яка згідно Української Конституції є відділеною від держави, надає значення національним святам, які, здавалося б на перший погляд, не мають нічого спільного із духовним життям християн. Та все ж, саме 24 серпня 1991 року здійснилась споконвічна мрія українського християнського народу - незалежність поклала початок духовному відродженню та відвернула репресії християн. Україна постала незалежною державою, вільною серед вільних, рівною серед рівних держав світу.

Ключові поняття:, Церква та суспільство, Українська діаспора, Новітня хвиля еміграції, УГКЦ в Італії та Іспанії, відносини Церкви та культурно-громадських організацій, українська ідентичність, діяльність УГКЦ в Україні на підтримку українських емігрантів та іноземних іммігрантів.

Вступ

У рамках головної теми нашого конгресу «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє» як Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії хотів би запропонувати сьогодні тему для короткого аналізу - «Роль Церкви у формуванні української діаспори як передумова в утвердженні держави Україна у міжнародній спільноті».

  «Водам великим любові не вгасити, ані рікам її не затопити» (Пісня пісень 8,7).

Вітаю усіх вас, що прийшли на це славне Свято Матері. Це радісне торжество, багате на спогади, емоції і сльози… Вчора ми слухали багато поезій на честь матері у виконанні наших місцевих талантів. Це саме слухатимемо й сьогодні з уст майстрів, наших славних артистів, які прибули на наше свято з України, щоб разом з нами вшановувати матір. І сьогодні на Службі Божій, коли Господь дивиться на нас, коли ми є у сопричасті Неба, Богородиці і всіх святих, ми молимося за наших матерів.

Духовні роздуми на Великий тиждень та на Воскресіння Христове Владики Діонісія (Ляховича), Апостольського Візитатора для українців греко-католиків в Італії та Іспанії

Господь з безконечної любові до людини прийшов у цей світ і прийняв не себе все те, що є людське: обмеження в часі і просторі, крайню убогість, починаючи від Вифлеєму, де народився у стаєнці, звідки почалась Його доля чужинця і мігранта, і продовжуючи протягом всієї своєї привселюдної місії, бо як Він сам про своє життя сказав: «Син же Чоловічий не має де голови приклонити» (Лк 9,58). Більше того, Йому навіть не було дано права померти у межах мурів міста, Син Чоловічий змушений був помирати на Голгофі поза межами огорож Єрусалиму на хресті, як найгірший беззаконник...